Жорстоке поводження з дитиною
Жорстоке поводження з дитиною викликає в нас таке сильне й глибоке почуття, що його просто неможливо висловити. Можливо, цей злочин вражає нас так особисто, бо ми пам’ятаємо, як це було—уперше тримати на руках свою дитину, це надзвичайне почуття любові і найглибшого батьківського й материнського інстинкту—годувати, навчати і захищати. Те, що хтось може ображати дитину, шокує; таке поводження є майже незбагненним. Жорстоке поводження з дитиною—це остання форма зради.
Суспільство об’єднується, береться до справи й викорінює таке явище, як жорстоке поводження з дитиною. Знову й знову ми бачимо, як цілі громади мобілізуються заради дітей, наляканих викраденнями і жорстоким поводженням. На всю країну стає відомим, якщо хтось із дітей знаходиться в небезпеці.
Однак національні ЗМІ не завжди повідомляли про жорстоке поводження з дитиною. Це зло приховувалося, у більшості випадків воно не помічалося і майже завжди про нього не згадувалося. Ще до того, як питання щодо нього вперше піднялося у Сполучених Штатах, Гордон Б. Хінклі, колишній Президент Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, публічно засудив жорстоке поводження з дитиною як страшенне зло. На початку 1980-х років він висловив наші думки й почуття, сказавши на конференції, що транслювалася на весь світ: “Я радий, що дедалі все більше стає відомо про це приховане зло. Використання дітей … для виявлення своїх садистських бажань—це найогидніший гріх”.
А якою б іншою могла бути позиція Церкви? Це ж питання, що стосується самого осердя церковної доктрини. Маленькі діти є невинними і безцінними в очах Бога. Ісус Христос провів найпрекрасніші миті Свого життя з дітьми і застеріг Своїми суворими словами тих, хто їх ображає. “Хто ж спокусить одне з цих малих, що вірують в Мене, то краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепили,—і його потопити в морській глибині” (Матвій 18:6). Більш того, сім’я є ядром Церкви. Діти відвідують церковні служби зі своїми батьками. Серед того, що практикує Церква, є і щотижневий сімейний вечір, коли все інше відкладається в сторону задля того, щоб зміцнювати сімейні стосунки. У сім’ях батьки допомагають одне одному з любов’ю виховувати і захищати своїх дітей, створюючи умови, в яких діти можуть зростати і розвиватися в атмосфері любові і підтримки. Церква надає місця, щоб збиратися сім’ям, мета яких—виховувати своїх дітей на духовних цінностях. І Церква, і сім’я якнайбільше зацікавлені у благополуччі дітей.
У цьому документі питання жорстокого ставлення до дитини розглядається з точки зору Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Що робиться, аби протидіяти жорстокому поводженню з дитиною? Що робить Церква для жертв жорстокого поводження? Чи були судові справи і судові рішення, якщо були, то чому? Як Церква ставиться до тих, хто жорстоко поводиться з дітьми? У чому досвід цієї Церкви відрізняється від досвіду інших релігійних та світських організацій і в чому він подібний? Такі питання будуть розглянуті на цих кількох сторінках.
Захист дітей
Роль Церкви у боротьбі суспільства проти зла, яким є жорстоке поводження,—дізнатися про все, що нам можливо; розв’язати проблему, якщо вона існує; поділитися своїм досвідом з іншими, хто має подібну мотивацію.
Хто є духовенством?
Церква має духовенство, яке служить на безоплатній основі. Провідники громад у Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів називаються єпископами. Єпископів прикликають з-поміж місцевих членів Церкви, щоб служити волонтерами приблизно п’ять років. Більшість з них прожили в певному населеному пункті довгий час, і люди, що живуть там, вважають їх своїми особистими друзями і сусідами. Більшість єпископів самі мають дітей, часто малих, які відвідують церкву і беруть участь у заходах. Тому єпископи завжди дуже зацікавлені у безпеці й благополуччі своєї церковної громади. Коли кривдник дітей загрожує безпеці в їхньому населеному пункті, у єпископів немає стимулів, фінансових чи будь-яких, робити щось інше, ніж захищати свою церковну сім’ю так, як би вони захищали свою власну.
Єпископи не отримують платні чи фінансової винагороди будь-якого виду. Також вони не відділені від членів Церкви окремо як духівництво. У Церкві не існує ніякої спеціальної групи духовенства, до якої б вони належали. Єпископи-святі останніх днів живуть у населених пунктах і працюють на своїй постійній роботі, як і будь-хто інший. Оскільки вони виконують обов’язки свого єпископського чину переважно у вихідні та вечорами, то справитися з цими обов’язками вони можуть, тільки покликавши багатьох інших членів громади, щоб ті допомагали їм.
Єпископ може бути шкільним учителем, лікарем або бізнесменом. На допомогу йому може бути покликано бібліотекарку, яку попросять навчати клас в Недільній школі для шестирічних дітей. Жінку-фармацевта можуть прикликати служити тим, кому від 3-х до 11-ти років, у дитячій організації. Ці покликання є тимчасовими і часто змінюються, однак від кожного, хто служить на запрошення єпископа, очікується, що вони живуть за принципами їхньої релігії, центром якої є повага до сім’ї і, звичайно ж, до дітей.
А що за титулом?
Є ще один важливий аспект у діяльності церковного безоплатного духовенства, яким живо цікавляться юристи, журналісти та інші, кому не байдужа тема жорстокого поводження з дитиною.
По суті, усі активні члени громади святих останніх днів мають однаковий обов’язок допомагати єпископу виконувати його роботу. Що стосується гідних чоловіків та юнаків, яким більше 12 років, то всі вони є частиною священства Церкви. Як правило, 12-річний молодий чоловік, який регулярно ходить до церкви, висвячується в диякони. У віці 14 років він буде вчителем, а у 16—священиком. Більшість дорослих чоловіків висвячені в старійшини або первосвященики. Однак те, що чоловік висвячений у священство і має чин священика, старійшини чи первосвященика, ще не дає йому права мати якісь повноваження в громаді чи бути провідником. Інші члени Церкви до нього не ставляться з якимось особливим шануванням чи благоговінням. Фактично, навіть якщо чоловік припиняє будь-які стосунки з Церквою, він все одно залишається старійшиною чи первосвящеником доти, поки він є членом Церкви.
Час від часу в газетах з’являються публікації під заголовками на кшталт “Мормонський провідник звинувачується у жорстокому поводженні з дитиною”. Деякі юристи, що виступають на стороні звинувачення, усвідомлюють, що зазначення таких титулів, як “первосвященик”, підкреслює, що закон порушила людина, яка має високі повноваження, і тому ця справа викликає більше обурення у присяжних та ЗМІ. Таке судження є неправильним.
Члени Церкви допомагають зупинити жорстоке поводження з дитиною
Громада святих останніх днів схожа на велику сім’ю, групу людей, які працюють разом в дусі взаємної підтримки. Церква вже давно заохочувала говорити в сім’ях про жорстоке поводження з дитиною, дізнаватися, як розпізнавати такі трагедії та запобігати їм. Починаючи з 1976 р. в газетах і журналах, що видаються Церквою, було надруковано більше 50 статей, в яких засуджується жорстоке поводження з дитиною або розповідається про нього членам Церкви. Церковні провідники більше 30 разів виступали на цю тему під час конференцій, що транстлюються на весь світ. Жорстоке поводження з дитиною—це тема, якої регулярно торкаються під час недільних зборів.
Церква також створила багато навчальних матеріалів та відеокасет. Ці матеріали використовуються, щоб навчати церковних провідників, як розпізнавати жорстоке поводження з дитиною і реагувати на нього. Лінія допомоги, що діє 24 години на добу, надає через кваліфікованих консультантів належні поради, щоб місцеві провідники у кожному випадку могли вдатися до відповідних дій.
І нарешті, Церква робить все можливе, щоб зміцнювати сім’ї. Кожна людина і кожна інституція повинні робити свою частину, але, в кінцевому рахунку, міцні, люблячі та дбайливі сім’ї є найкращим захистом від жорстокого поводження з дитиною. Колишній Президент Церкви Гордон Б. Хінклі сказав: “Усе це буде відбуватися і ситуація дедалі погіршуватиметься, якщо не буде усвідомлено основного, так, якщо не буде міцного й палкого переконання стосовно того факту, що сім’я—це знаряддя Всемогутнього. Вона—Його створіння. Вона також є і основною одиницею суспільства”.
Допомога жертвам
Деякі критики Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів безпідставно стверджували, що Церква зовсім мало звертає уваги на потреби жертв. А ще більш критично налаштовані репортери навіть натякають, що Церква могла приховувати наявність жертв, оскільки ті виставляли б церковних провідників у невигідному світлі.
Ці критики зображували вірування Церкви у перевернутому вигляді. Надання допомоги жертвам—ось про що Церква дбає перш за все. Це сама природа християн—виявляти співчуття й любов до тих, хто страждає від жорстокого поводження. Це—невід’ємна частина нашого служіння. У Церкві жертви можуть знайти духовний провід, який зрештою приведе їх до зцілення через віру в Ісуса Христа. Жертвам жорстокого поводження також пропонують проконсультуватися у фахівців, щоб вони могли скористатися послугами найкращих світських консультантів, незалежно від своєї платоспроможності.
В офіційній книзі інструкцій для церковних провідників сказано, що перший обов’язок Церкви—допомагати тим, з ким жорстоко поводяться, і захищати тих, хто може зазнати жорстокого поводження у майбутньому.
Як Церква це робить? Від самого її заснування підтримку їй в цьому забезпечували основні принципи життя сім’ї та доктрини Церкви. Крім того, у 1995 р. була створена Лінія допомоги, мета якої—забезпечити для єпископів негайний доступ до консультантів-фахівців, щоб ті підказали, як захистити жертв жорстокого поводження. Єпископи—хороші люди, але вони не в змозі зрозуміти всі складнощі такого явища, як жорстоке поводження з дитиною, у т.ч. й відмінності в законодавстві різних країн. Що вони можуть зробити у випадку, коли дитина в небезпеці,—так це негайно подзвонити на Лінію допомоги. І вже один цей телефонний дзвінок дасть їм можливість отримати рекомендації досвідчених фахівців.
Наприклад, якщо підліток повідомляє єпископу про жорстоке з ним поводження, єпископ спершу дзвонить на Лінію допомоги, щоб там отримати рекомендації, як допомогти цій жертві та захистити її від жорстокого поводження у майбутньому. Якщо сталося порушення закону, єпископ також отримує настанови, як повідомити про це у правоохоронні органи. Нам невідома жодна інша церква, яка б допомагала священнослужителям отримати консультації фахівців стосовно допомоги жертвам жорстокого поводження усі 24 години на день 365 днів на рік.
Це діє? Так. І хоч іноді трапляються якісь труднощі, та все ж жертви отримують потрібні їм захист і турботу.
Президент Гордон Б. Хінклі в інтерв’ю, даному Майку Уеллесу з програми CBS 60 Minutes, сказав так: “Мене дуже турбує доля жертв. Я лину до них серцем. Я хочу зробити все для нас можливе, щоб полегшити їхній біль, запобігти цьому злу й нечестю. … Я не знаю іншої такої організації в цьому світі, яка б докладала більше зусиль, сильніше старалася, більше зробила, щоб подолати цю проблему, розібратися в ній, зробити щось, аби змінити ситуацію. Ми усвідомлюємо жахливу природу цього явища і хочемо допомогти нашим людям, простягти їм руку, підтримати їх”.
Ставлення до злочинців
Чітко заявлено, що Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів не займає нейтральної позиції, коли мова йде про жорстоке поводження з дитиною. Якщо є підозра в жорстокому поводженні з дитиною, Церква настійливо радить своїм членам спершу звертатися до правоохоронних органів, а потім—до свого місцевого єпископа за порадою і підтримкою. Церква повною мірою співпрацює з правоохоронцями у розслідуванні випадків жорстокого поводження з дитиною і притягненні злочинців до суду.
Члени Церкви, яких було визнано винними в жорстокому поводженні з дитиною, також підпадають і під Божі закони. Президент Хінклі сказав: “Наші серця звернені до кривдника, але ми не можемо поблажливо ставитися до гріха, який він учинив. Там, де був злочин, там є й покарання”. Засуджені, що були звинувачені у жорстокому поводженні з дитиною, відлучаються від Церкви, що є найвищим покаранням, яке можна накласти в нашій Церкві. Відлучені члени Церкви не можуть брати участь у церковних зборах або мати будь-які обов’язки в громаді.
Чи можуть кривдники дітей, які за законом відбули покарання за свої злочини і пройшли через суворий процес покаяння з місцевими церковними провідниками, знову стати членами Церкви? Так. Як християни, ми віримо у прощення. Але чи можуть вони коли-небудь знову у своєму житті служити в якійсь якості, що дасть їм можливість безпосередньо контактувати з дітьми? Ні в якому разі. Прощення не усуває наслідків гріха. Захист сім’ї—найперше правило Церкви.
Починаючи з 1995 р. Церква запровадила конфіденційну примітку в записі про членство її членів, раніше помічених у жорстокому поводженні з дітьми. Ці записи передаються в кожну громаду, куди б ті люди не переїздили, таким чином вони застерігають єпископів, щоб вони не призначали цих людей на позиції, де б вони були в контакті з дітьми. Наскільки нам відомо, Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів стала першою релігійною організацією, яка встановила такий спосіб відслідковування. Для нас сім’я є святою, і ми захищаємо її дітей. Це пояснює, чому Церква є однією з небагатьох деномінацій, які накладають формальне церковне покарання на своїх прихожан (на відміну від офіційного духовенства) за сексуально злочинну поведінку.
Наша Церква застосовує такий механізм відслідковування, виходячи з наших основних вірувань. Жодний суд у Сполучених Штатах не вважав якусь релігійну організацію відповідальною за те, що вона не захищала своїх членів від жорстокого поводження з боку інших її членів. Щоб вони могли так вважати, треба було б перетворити релігійні організації на партнерів поліції, а їхнє провідництво—на посадовців правоохоронних органів. Церква добровільно відслідковує записи своїх членів не через закон або боязнь судових процесів, а через її власну турботу про сім’ї і дітей.
Зобов’язання повідомити
Суттю багатьох правових спорів є питання: коли було повідомлено і чи було повідомлено про можливе жорстоке поводження або про особу, яка його вчинила. Церковні посадовці дотримуються законів штату стосовно того, коли і як повідомляти про факт жорстокого поводження з дитиною представникам правоохоронних органів.
Більш складним у моральному плані є питання, чи повинен єпископ повідомляти інформацію про жорстоке поводження представникам правоохоронних органів, якщо він отримав цю інформацію під час конфіденційного зізнання йому як єпископу. Це й так складне релігійне питання, а до того ж деякі церкви та фахівці вважають, що змушення духовенства до розкриття таємниці сповіді навряд чи сприятиме тому, що кривдники дітей будуть приходити до них по допомогу. Скоріше за все вони будуть і далі виявляти насилля. Інші ж переконують, що потрібно швидко звертатися до правоохоронних органів, оскільки існує великий ризик, що кривдники знову візьмуться за своє. У цьому нелегкому питанні одностайності немає.
Про складність цієї проблеми свідчить те, що в різних штатах існують дуже різні закони стосовно повідомлення про жорстоке поводження з дитиною. Двадцять три штати мають закони, які вимагають, щоб духовенство повідомляло про нього лише в тих випадках, коли інформація була отримана не під час сповіді релігійному провіднику. У цих штатах, наприклад, представник духовенства, який дізнається про жорстоке поводження з дитиною під час конфіденційного спілкування, наприклад, під час сповіді, не зобов’язаний законом повідомляти про це предствникам влади, тоді як представник духовенства, який особисто бачив таке поводження або має переконливу підставу запідозрити таке жорстоке поводження, зобов’язаний про нього повідомити. У дев’яти інших штатах духовенство зобов’язане повідомляти про жорстоке поводження з дитиною у будь-якому разі. У решті 18 штатах та в окрузі Колумбія закони взагалі не вимагають, щоб духовенство повідомляло про жорстоке поводження з дитиною.
Єпископів Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів навчають, що вони мають два найважливіші обов’язки у випадку, коли дізнаються про жорстоке поводження з дитиною. По-перше, вони повинні захистити жертву. По-друге, вони повинні вважати кривдника відповідальним за його вчинки. Навіть у штатах, де тайна сповіді не дозволяє духовенству розголошувати її, єпископи роблять усе для них можливе, щоб запобігти насильству у майбутньому. Докладаються всі зусилля, щоб переконати кривдника відповідати за свої вчинки, у т.ч. й піти до правоохоронних органів. Уже сам факт того, що чоловік прийшов до свого єпископа зі сповіддю, вказує на велику вірогідність того, що шанований церковний провідник може надихнути його на правильні дії.
Коли справа доходить до суду
Чи доводилося колись Церкві бути на суді у справах жорстокого поводження з дитиною? Так. За останнє десятиріччя Церква кілька разів була на суді, де розглядалися справи, пов’язані з жорстоким поводженням з дитиною. Фактично, у всіх цих справах Церква пропонувала жертвам консультації.
Однак жорстоке поводження з дитиною є проблемою не лише для церков. Це соціальна проблема; як і решта суспільства, Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів, розуміє, що ця проблема все більше ускладнюється з початку 1980-х років, коли питання жорстокого поводження з дитиною набуло серйозного значення. Відтоді перед Церквою стоїть дилема. Як їй захистити своїх дітей, дієво впливати на порушників і в той же час захистити себе в суді, коли обвинувачення є неправдивими і коли справи не є легітимними?
У спробі краще подати себе перед потенційними присяжними кілька юристів дійшли навіть до того, що звинуватили Церкву, що вона нібито навмисно надавала надійне пристанище особам, які жорстоко поводилися з дітьми. Такі звинувачення є неймовірними для провідників та членів Церкви і цілком безпідставними. Твердження, що церковні провідники можуть переховувати в себе кривдників, піддаючи ризику власних дітей, є абсурдним.
Давайте розглянемо це в такій перспективі. У Сполучених Штатах проти церков щороку подається багато сотень заяв стосовно жорстокого поводження з дитиною. І хоч навіть одна така заява—це вже надто багато, але кілька заяв, поданих проти Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів,—це набагато менше, ніж можна було б сподіватися, виходячи з того, що в США живе більше шести мільйонів членів Церкви. Одна з причин цього—енергійні зусилля Церкви, які націлені останні 20 років на розв’язання цієї проблеми. Як стверджується, більшість заяв, що сьогодні подаються до суду стосовно жорстокого поводження, стосуються скоєння цього злочину задовго до запровадження Церквою її теперішніх правил і навчальних програм.
Заслуговує на увагу ще один важливий момент. Справи про жорстоке поводження представників духовенства, що часто вибухали в країні у 2002 р., стосувалися звинувачення церков у приховуванні кривдників, якими були священики і церковнослужителі. На протилежність цьому, Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів майже ніколи не притягалася до суду за жорстоке поводження з дітьми, вчинене її єпископами. Замість цього судові справи проти Церкви, як правило, стосувалися жорстокого поводження одного її члена з іншим. Часто це ніби-то жорстоке поводження відбувалося навіть не в церковній власності або не під час якогось церковного заходу.
Отже у таких справах Церква буде захищати себе не тому, що їй є що приховувати, а тому що Церква має щось безцінне, щоб захищати,—дітей.
Боже слово до Церкви
Далі наведено уривки з виступу перед всіма членами Церкви у світі Президента Гордона Б. Хінклі, що транслювався із Солт-Лейк-Сіті у квітні 2002 р.:
“Такий вид жорстокого поводження не новий. Своїм корінням він простягається в глибину віків. Це щось наймерзенніше, найтрагічніше і найжахливіше. Я з сумом повідомляю, що, хоча і в дуже небагатьох випадках, але ми спостерігаємо прояви цього потворного зла і серед нас. Ми не можемо ставитися до цього спокійно або поблажливо. Сам Господь сказав: “Хто ж спокусить одне з цих малих, що вірують в Мене, то краще б такому було, коли б жорно млинове на шию почепити,—і його потопити в морській глибині” (Матвій 18:6).
Ці слова, які використовує Князь Миру, Син Бога, звучать дуже суворо.
Я цитую зі Збірника інструкцій Церкви: “Позиція Церкви полягає в тому, що насильство у будь-якій формі не можна дозволяти. Ті, хто виявляють насильство, … підлягають церковному покаранню. Їм не можна давати церковне покликання, і вони не можуть мати храмової рекомендації. Навіть якщо людина, яка виявила насильство до дитини, сексуальне або фізичне, отримує церковне покарання і пізніше її було відновлено у повному товаришуванні або її було відновлено в членстві в Церкві через хрищення, провідники не повинні давати їй покликання на будь-яку посаду, пов’язану з роботою з дітьми або молоддю, доки Перше Президентство не дозволить скасувати примітку в записі про членство цієї людини”.
У випадках насильства першим обов’язком Церкви є допомогти тим, над ким вчинили насильство, і захистити тих, хто може зазнати наступного насильства”.
Ми працюємо над цією проблемою вже довгий час. Ми спонукаємо єпископів, президентів колів та інших з теплотою поставитися до жертв, утішити їх, зміцнити, дати зрозуміти, що те, що сталося, є неправильним, вони в цьому не є винними і це ніколи більше не повториться.
У нас є друковані видання, встановлено телефонну лінію, за допомогою якої церковні чини можуть отримати пораду стосовно того, що їм робити в подібних випадках. Їм також пропонується допомога фахівців через Службу сім’ї святих останніх днів.
Подібні дії часто є злочинними за своєю природою. Вони караються законом. Лінія допомоги пропонує поради фахівців, у тому числі адвокатів і соціальних працівників, єпископам і президентам колів стосовно їхніх обов’язків у цих обставинах. Ті, хто живуть в інших країнах, мають звертатися до президентів своєї території.
Робота Церкви є роботою спасіння. Я хочу наголосити на цьому. Це робота, спрямована на спасіння душ. Ми бажаємо допомогти як жертві, так і кривднику. Наші серця линуть до жертви, і ми повинні зробити все можливе, щоб допомогти їй. Наші серця линуть до кривдника, але ми не можемо поблажливо ставитися до гріха, який він учинив. Там, де є провина, є і покарання. Цивільний закон працюватиме у своєму напрямку. А церковний закон працюватиме у своєму, і часто наслідком цього є відлучення від Церкви. Це дуже і делікатна, і серйозна справа.
Однак ми визнаємо, і ми повинні визнати, що коли ціну за гріх сплачено і вимоги справедливості задовільнено, слід простягти теплу, добру руку допомоги. Можуть бути тривалі обмеження, але повинна бути також і доброта”.