“Людям і спільнотам потрібний простір, в якому вони можуть перевірити різні форми релігійного досвіду” – Алан Міс і Натан Оман[1]
Чи не було б життя простішим, якби всі були однаковими? Подумайте про конфлікти, яких ми могли б уникнути, якби ми всі хотіли б того ж самого, голосували б так само і ходили б до однієї й тієї ж церкви. Та біда в тому, що такого світу не існує.
Спокуса сформувати всіх “за однаковим шаблоном…, – сказав Дітер Ф. Ухтдорф, другий радник у Першому Президентстві Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, – суперечила б геніальності Бога, Який створив кожну людину іншою”[2].
У суспільствах повно груп за інтересами, політичних таборів, культурних угруповань та релігійних організацій, які заявляють про своє бачення того, що є добро. І якщо у всіх нас є що сказати, то громадам тільки краще від цього. Поки вони не приносять шкоди чи поки вони не примушують нікого, наші відмінності можуть збагачувати наше спільне існування.
Рабин Джонатан Сакс порівняв нашу соціальну реальність з тим, що відбувається в природі: “Як природне середовище залежить від біологічного різноманіття, так і людське середовище залежить від культурного розноманіття, бо жодна цивілізація не охоплює всі духовні, етичні та художні виявлення людства”[3]. Саме рівновага між багатьма, а не домінування когось одного, дає кращий шанс для стабільності.
Оскільки в жодної конкретної групи немає монополії на все, то це мудро, прекрасно і справедливо, що кожний може навчатися від усіх інших. У нашому досвіді є прогалини, і в наших поглядах на майбутнє є білі плями, які мають бути заповнені. Ми знаходимо сенс в людських взаємостосунках, коли піднімаємося над собою і відкриваємо для себе гідність інших людей, навіть якщо ми з ними не згодні. І жодний не має відмовлятися від своєї ідентичності.
Ця взаємодія між відмінностями називається плюралізмом; суспільство організовано в рамках загальних законів та культури, але – без єдиної системи переконань, яка б мала тотальний вплив. Не просто один чи навіть дві, а багато поглядів і традицій можуть співіснувати в межах загальної моральної основи. Такий ідеал спрацьовує лише тоді, коли люди розвивають в собі звички та манери ввічливо ставитися й розуміти унікальність світогляду своїх ближніх. В епоху, коли існує так багато філософій, ідеологій та претензій на знання істини, мир і порядок залежить саме від цього.
Плюралізм є нормальною складовою суспільства, але проблема виникає, коли найсильніші вимагають, щоб інші підкорилися їхнім правилам. Тиск змушує до одностайності. Переслідування призводить до зменшення відмінностей. І заради єдності гучніші голоси домінують над слабшими. Але як правило, ця тенденція має й зворотну дію. Єдність перетворюється на репресію, і коло напруженості розширюється. Робота ж плюралістичного суспільства – мінімізувати цю боротьбу.
Політолог Семьюел Хангтінгтон сказав, що з усіх складових, які визначають цивілізації, “найважливішою, звичайно ж, є релігія”[4]. Тому й недивно, що саме релігійні відмінності лежать в основі багатьох конфліктів у світі. Але для розв’язання цих конфліктів необхідно дати цим відмінностям процвітати, а не душити їх. Дослідження показують, що захист різноманіття релігійного досвіду дуже впливає на ріст громадянських і політичних свобод, розширення свободи слова та збільшення економічної свободи, на зменшення збройних конфліктів, покращення рівня здоровʼя, на підвищення рівня доходів, на кращу освіту для жінок і вищий загальнолюдський розвиток[5]. Коротко кажучи, релігійний плюралізм розширює простір для життя.
Наші розбіжності, як зазначив один з коментаторів, не повинні “мірятися силою одна з одною, борючись аж до смерті”[6]. Звичайно ж, різноманіття робить життя складнішим, але й більш вартим, щоб в ньому жити. Страхи за свої відмінності часто загрожують нам більше, ніж самі ці відмінності.
Знову й знову Біблія вказує нам на тих, хто відрізняється від нас. “Не забувайте любови до приходнів,---сказано в ній,---бо деякі нею, навіть не відаючи, гостинно були прийняли Анголів”[7]. Також і наші відмінності можуть бути нерозпізнаним благословенням, тому що людська гідність не завжди впізнається відразу.
[1] Alan J. Meese, Nathan B. Oman, “Hobby Lobby, Corporate Law, and the Theory of the Firm,” Harvard Law Review Forum, May 20, 2014.
[2] Див. Дітер Ф. Ухтдорф, “Чотири звання”, генеральна конференція, квітень 2013 р.
[3] Jonathan Sacks, The Dignity of Difference (2005), 62.
[4] Samuel P. Huntington, The Clash of Civilizations and the Remaking of World Order (1996), 42.
[5] See Brian J. Grim, Roger Finke, The Price of Freedom Denied (2011), 206.
[6] Ross Douthat, “A Company Liberals Could Love,” New York Times, July 5, 2014.
[7] Євреям 13:2.