Провідники релігій та вчені з 23 країн, які представляють 14 релігійних напрямків, зібралися у Ватикані 17--19 листопада 2014 р. на історичному зібранні, організованому католицькою Церквою, аби обговорити, як чоловіки і жінки доповнюють одне одного у шлюбі.
| Temple Square is always beautiful in the springtime. Gardeners work to prepare the ground for General Conference. © 2012 Intellectual Reserve, Inc. All rights reserved. | 1 / 2 |
Президент Генрі Б. Айрінг з Першого Президентства представляє Церкву Ісуса Христа Святих Останніх Днів і звертається до асамблеї 18 листопада. Його супроводжують старійшина Л. Том Перрі з Кворуму Дванадцятьох Апостолів та єпископ Джеральд Коссе з Верховного єпископату.
Будь-ласка, прочитайте повний текст виступу старійшини Айрінга:
Взаємодоповнюваність чоловіків і жінок
Міжнародний міжрелігійний колоквіум
Місто Ватикан
18 листопада 2014 р.
Президент Генрі Б. Айрінг
Перший радник у Першому Президентстві
Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів
Свідок
Ставати одним
Я вдячний за те, що мене запросили бути свідком на цьому колоквіумі. Я особливо вдячний за можливість надати свідчення про те, що чоловік і жінка, поєднавшись у шлюбі, мають надзвичайну силу стати щасливими самим і зробити щасливими свою сім’ю, та людей, які їх оточують.
Я своїми очима бачив силу єднання чоловіка і жінки у шлюбі, яке зробило щасливими їх та їхню сім’ю. Наведені мною свідчення є особистими, однак я вірю, що моя оповідь може викликати у вашій пам’яті спогади про побачене вами, і свідчитиме про загальну істину, яка стосується не лише одного подружжя й однієї сім’ї.
Запропоноване мною свідчення починається з того часу, коли я був молодим чоловіком і жив сам, без сім’ї поруч. Я вважав, що я був щасливий і задоволений. Я був докторантом у Гарвардському університеті, в Кембриджі, шт. Массачусетс. Моя дослідницька робота просувалася добре, я служив іншим через свою Церкву і часто знаходив час для того, аби пограти в теніс.
За дорученням моєї Церкви я приїхав на ранкове зібрання у гаю в Нью-Гемпширі. Коли збори закінчилися, я побачив у натовпі молоду жінку. Я ніколи раніше її не бачив, але мене охопило відчуття, що це була найкраща людина, яку я будь-коли бачив. Того вечора вона прийшла на наші церковні збори у Кембриджі. У моєму розумі виникла інша, дуже переконлива думка: “Якби я лише міг бути з нею, я міг би стати усім тим хорошим, чим завжди хотів стати”. Я сказав чоловіку, який сидів поруч: “Бачите ту дівчину? Я віддав би усе, аби одружитися на ній”.
Через рік після того моменту, коли я вперше її побачив, ми побралися. Шлюбна церемонія відбувалася у храмі Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Слова, які промовлялися на церемонії, містили обіцяння, що ми можемо бути чоловіком і дружиною у цьому житті й у вічності. У цьому обіцянні також говорилося, що усі наші нащадки будуть приєднані до нас навіки, якщо ми будемо гідними цього щастя. Нам було обіцяно, що після цього життя ми можемо продовжувати насолоджуватися тими сімейними узами, які змогли створити у цьому житті.
Ми з дружиною вірили цим обіцянням і бажали того щастя. Тому ми діяли, щоб уможливите це, у дуже різних обставинах життя. Були хвороби і здоров’я, важкі часи і певне процвітання, народження шістьох дітей, і зрештою народження 31 онука. І в день мого приїзду сюди мені сказали, що у нас з’явився перший правнук. Та з усіма цими змінами, дещо з того весільного дня понад 52 роки тому, залишилося незмінним.
Найдивовижнішим для мене було здійснення сподівання, яке я відчув у день зустрічі зі своєю дружиною. Я ставав кращою людиною по мірі того, як виявляв до неї любов та жив з нею. Ми доповнювали одне одного більше, ніж я міг уявити. Її здатність піклуватися про інших зростала в мені по мірі того, як ми ставали одним цілим. Моя здатність планувати, керувати і бути провідником нашої сім’ї зростала в ній, коли ми ставали єдиними в шлюбі. Тепер я розумію, що ми виросли разом у щось одне---поступово надихаючи одне одного і формуючи одне одного рік за роком. Коли ми вбирали силу одне від одного, вона не зменшувала наші особисті дари.
Наші відмінності поєдналися так, наче вони були задумані заради створення чогось кращого цілого. Замість того, аби роз’єднати нас, наші відмінності прив’язали нас одне до одного. Понад усе, наші унікальні здібності дозволили нам стати партнерами з Богом у створенні людського життя. Щастя, яке прийшло від того, що ми стали єдиними, зміцнило віру в наших дітях і внуках, що шлюб може бути постійним джерелом задоволення для них та їхніх сімей.
Ви бачили достатньо багато нещастя у шлюбах та сім’ях, аби запитувати, чому деякі шлюби ведуть до щастя, у той час як інші створюють нещастя. На це впливають багато факторів, але один з них, на мою думку, виділяється серед усіх інших.
Там, де є егоїзм, природні відмінності між чоловіками і жінками часто розділяють їх. Там, де є безкорисливість, відмінності доповнюють і надають можливості допомагати одне одному і зміцнювати одне одного. Подружжя та члени сім’ї можуть надихати одне одного і підніматися разом, якщо вони більше піклуються про інтереси іншої особи, замість власних інтересів.
Якщо безкорисливість є ключем до взаємодоповнюючого шлюбу між чоловіком і дружиною, ми знаємо, що нам слід робити, аби сприяти відродженню успішних шлюбів і сімейного життя.
Нам слід знаходити способи допомогти людям повірити, що вони можуть замінити свою природню зацікавленість самими собою на глибокі і тривалі почуття милосердя і доброзичливості. З такою зміною, і лише завдяки їй, люди зможуть робити щогодинні безкорисливі жертви, необхідні для існування щасливого шлюбу і сімейного життя---і робити це з усмішкою.
Необхідна зміна має більше стосуватися серця, ніж розуму. Найбільш переконливих аргументів буде недостатньо, якщо вони не допоможуть пом’якшити людські серця. Наприклад, чоловікам і жінкам важливо бути вірними подружжю та сім’ї. Але у розпалі спокуси зрадити їхню довіру, лише сильні почуття любові та відданості допоможуть не піддатися їй.
Ось чому у документі “Сім’я: Проголошення світові”, виданому у 1995 році Першим Президентством і Кворумом Дванадцятьох Апостолів Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, містяться наступні настанови:
“Чоловік і дружина мають урочисту відповідальність любити одне одного і своїх дітей і піклуватися одне про одного, а також про своїх дітей. “Діти---спадщина Господня” (Псалми 127:3). Батьки мають священний обов’язок виховувати своїх дітей у любові й праведності, забезпечувати їхні фізичні й духовні потреби і вчити їх любити один одного й служити один одному, дотримуватися заповідей Божих і бути законопослушними громадянами, де б вони не жили. Чоловіки і дружини---матері й батьки---будуть відповідати перед Богом за виконання цих обов’язків.
Сім’ю встановлено Богом. Шлюб між чоловіком і жінкою є невід’ємною частиною Його вічного плану. Діти мають право народжуватися в лоні шлюбу і виховуватися батьком і матір’ю, які з цілковитою вірністю шанують шлюбні обітниці. Щастя в сімейному житті найпевніше досягають, коли воно засновано на вченнях Господа Ісуса Христа. Щасливі шлюби й сім’ї засновуються й зберігаються на принципах віри, молитви, покаяння, прощення, поваги, любові, співчуття, праці, а також здорового відпочинку. За божественним задумом, батько має головувати над своєю сім’єю в любові й праведності; він відповідає за забезпечення своєї сім’ї всім необхідним та її захист. Мати в першу чергу відповідальна за виховання їхніх дітей. Як рівноправні партнери, матері й батьки зобов’язані допомагати один одному у виконанні цих священних обов’язків. Недієздатність, смерть чи інші обставини можуть викликати необхідність індивідуальної адаптації. Близькі родичі мають надавати підтримку, якщо в цьому виникатиме необхідність”[1].
Це те, що мають робити люди, аби у нас сталося відродження щасливих шлюбів і продуктивних сімей. Для такого відродження необхідно буде, аби люди прагнули до ідеалу---і продовжували боротися за нього, навіть якщо щасливий результат приходитиме повільно, а хтось голосно насміхатиметься з подібних зусиль.
Ми можемо і маємо встати і захистити інститут шлюбу чоловіка і жінки. Професор Лінн Уордл сказала: “Завдання, яке стоїть перед нами, не для солдатів, які воюють лише влітку, чи вояків вихідного дня, готових трішки попрацювати, і піти”[2]. Колишній Президент нашої Церкви, Гордон Б. Хінклі, запропонував схожу пораду, а також заохочення, сказавши: “Ми не можемо викликати зміну за день, за місяць чи за рік. Але доклавши достатньо зусиль, ми можемо почати переміну за одне покоління і досягти чудес за два покоління”[3].
Сьогодні більше мільйона членів нашої Церкви у Сполучених Штатах щодня збирають свою сім’ю на молитву. Сорок одна тисяча (41000) окремих сімей у Мексиці читають разом Писання від одного до трьох разів на тиждень. Сімдесят тисяч (70000) окремих сімей у Бразилії збираються два-три рази на місяць не вечір молитви, поклоніння і читання Писань[4].
Це невелика кількість, якщо згадати про мільярди батьків і сімей, на яких дивиться Небесний Батько у цьому світі. Але якщо лише через кілька поколінь зросте міцність сімей, щастя і мир будуть зростати у всесвітній сім’ї Бога в геометричній прогресії.
У нашій праці над зміцненням і заохоченням вірних, люблячих шлюбів, в яких чоловіки і жінки ставатимуть єдиними і будуть плекати свої сім’ї, Господь примножить наші зусилля. Коли ми поєднаємося у цій роботі, я обіцяю, що відбудеться прогрес у напрямку досягнення цього щасливого результату. В ім’я Ісуса Христа, Якому я служу і Чиїм свідком я є, амінь.
[1] “Сім’я: Проголошення світові”, Ліягона, лист. 2010, с. 129; lds.org/topics/family-proclamation?lang=eng.
[2] Лінн Д. Уордл, “The Attack on Marriage as the Union of a Man and a Woman”, North Dakota Law Review, vol. 83:1387.
[3] Гордон Б. Хінклі, Standing for Something (2000), 170.
[4] LDS Church Research Information Division, Member Trends Surveys, 2005–2013; LDS Publishing Services; Richard J. McClendon and Bruce A. Chadwick, “Latter-day Saint Families at the Dawn of the Twenty-First Century,” in Craig H. Hart, et al., eds., Helping and Healing our Families (2005).