Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів була організована 6 квітня 1830 у Фейєтті, шт. Нью-Йорк. У процесі зростання Церкви новонавернені збиралися в штатах Огайо і Міссурі. У той час, як святі останніх днів, що перебували в Кертленді, шт. Огайо, зазнавали переслідувань, святих останніх днів, що зібралися в шт. Міссурі, неодноразово гнали з міста до міста розлючені натовпи. Вигнані зі шт. Міссурі в 1839 р., члени Церкви зібралися в шт. Іллінойс і створили на болотистому березі ріки Міссісіпі процвітаючу громаду. Однак через сім років вони знову були вигнані з власних домівок. Під керівництвом Бригама Янга ці піонери вимушені були рятуватися втечею; їм довелося пройти 1300 миль (2092 кілометрів) на захід до Долини Солоного озера.
- Перший храм, побудований Церквою Ісуса Христа Святих Останніх Днів, знаходився у Кертленді, шт. Огайо. Незважаючи на те, що приблизна вартість храму становила 40000 доларів США—на сьогодні це відповідає трьом чвертям мільйона доларів,—члени Церкви зобов’язалися побудувати храм. Часто чоловіки упродовж усього дня працювали на його будівництві, а вночі захищали його від нападів юрби. У 1836 р. будівництво храму наблизилося до завершення, і люди віддавали свій скляний і порцеляновий посуд для оздоблення стін. Його розбивали й подрібнювали, а потім додавали до штукатурки, завдяки цьому храм набув мерехтливого вигляду.
- За розпорядженням Джозефа Сміта сім місіонерів відплили до Ліверпуля, Англія, і відкрили в 1837 р. Британську місію. Після дев’яти місяців, упродовж яких вони проповідували в церквах, орендованих залах чи ходячи “від дверей до дверей”, до Церкви приєдналося приблизно 2000 новонавернених. Коли 800 членів Церкви зібралися в 1863 р. відплисти на судні Amazon до Америки, англійський письменник Чарльз Діккенс зійшов на борт цього судна, щоб поспостерігати за ними. Звернувши увагу на те, які порядок та організованість існують серед них, він сказав, що мормонські навернені—це “найкращий цвіт Англії”.
- У 1838 р. губернатор шт. Міссурі Лілбурн У. Боггс видав відомий “Наказ про винищення”. Цей наказ став відповіддю на повідомлення, де надмірно перебільшувалися інциденти між святими останніх днів і давніми поселенцями шт. Міссурі. У ньому було сказано, що “з мормонами слід поводитися як з ворогами і їх необхідно винищувати або виганяти зі штату, якщо це необхідно для громадського блага”. Хоч цей наказ і не застосовувався із середини 1800-х років, усе ж офіційно він був скасований лише у 1976 р.—через 138 років від часу його появи.
- Після того, як члени Церкви були силоміць вигнані зі штатів Огайо і Міссурі, вони оселилися в Коммерсі, шт. Іллінойс,—на болотистому березі ріки Міссісіпі. У жовтні 1839 р. місто було перейменоване на Наву; ця назва походила від єврейського слова, яке означало щось приємне чи прекрасне або місце спокою й краси. Святі останніх днів збиралися у своїй новій гавані, і населення міста виросло приблизно до 12000 жителів. Місто Наву швидко стало основним комерційним центром, конкуруючи за величиною з Чикаго.
- Із зростанням Наву зростало й вороже ставлення до нього. Святі останніх днів збудували храм в Наву, але на час його освячення їх знову почали виганяти із власних домівок. Храм був покинутий, осквернений зловмисниками, потім, у 1848 р., був підпалений і спустошений вогнем. Через півтора століття храм Наву був відбудований за його первинними планами і освячений у червні 2002 р. колишнім Президентом Церкви Гордоном Б. Хінклі. У період між лютим і вереснем 1846 р. більшу частину членів Церкви було вигнано з їхніх домівок в Наву. Переважна частина їх тікала вулицею, яку сьогодні іноді називають “Вулицею Сліз”. Стояли надзвичайно сильні морози, уся широка ріка Міссісіпі замерзла, що дало можливість кільком тисячам членів Церкви переправитися через неї пішки або у фургонах. У своїх щоденниках багато хто написав про це замерзання ріки як про чудо, а хтось все ж саркастично зауважив, що “це було те чудо, яке майже до смерті заморозило пару тисяч святих”.