Тривалі дебати в суспільстві щодо одностатевих шлюбів викликали багато запитань, що надійшли від ЗМІ, широкого загалу і членів Церкви стосовно того, якою є позиція Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів конкретно стосовно шлюбу і взагалі стосовно гомосексуалізму.
Наведене далі інтерв’ю було проведено у 2006 р. зі старійшиною Далліном Х. Оуксом, членом Кворуму Дванадцятьох Апостолів Церкви, і старійшиною Лансем Б. Уікменом, сімдесятником. Ці вищі провідники Церкви відповіли на запитання, які ставили двоє штатних працівників церковного відділу зв’язків з громадськістю. Далі наводиться запис цього інтерв’ю, щоб допомогти роз’яснити позицію Церкви у цих важливих, складних і делікатних питаннях.
ЗВ’ЯЗКИ З ГРОМАДСЬКІСТЮ: Чи не могли б ви спочатку пояснити, чому в цілому питання гомосексуалізму і одностатевих шлюбів є важливим для Церкви?
СТАРІЙШИНА ОУКС: Повинно чи ні суспільство бути більш терпимим до гомосексуального стилю життя—це набагато більше, ніж просто питання. Упродовж минулих років ми бачили неослабний тиск від захисників цього стилю життя, направлений на те, щоб змусити прийняти за нормальне те, що є ненормальним, і називати людей, які не погоджується з цим, обмеженими, фанатичними і нерозумними. Такі захисники швидкі на те, щоб вимагати свободи слова і думки для себе, і так само швидкі на те, щоб критикувати тих, у кого інші уявлення, і, якщо можливо, змусити їх замовкнути, приліплюючи на них ярлики на кшталт “гомофоби”. Принаймні уже в одній країні, де гомосексуальні активісти здобули основні права, ми навіть бачили, що пастору однієї церкви загрожувало ув’язнення, бо він проповідував з кафедри, що гомосексуальна поведінка є гріховною. Оскільки існують такі тенденції, Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів повинна заявити про свої доктрину і принцип. Це більше, ніж просто соціальне питання, урешті-решт, це може стати випробуванням наших найважливіших релігійних свобод—навчати того, що, як ми знаємо, наш Небесний Батько хоче, щоб ми навчали.
ЗВ’ЯЗКИ З ГРОМАДСЬКІСТЮ: Скажімо, мій 17-річний син приходить поговорити зі мною і після великих зусиль він, таки переборовши себе, каже мені, що, як він вважає, в нього є потяг до чоловіків,—що його не цікавлять і ніколи не цікавили дівчата. Він вважає, що, можливо, він гей. Він каже, що намагався стримувати ці почуття. У нього ще не було сексуальних стосунків, але він усвідомлює, що його почуття можуть зруйнувати нашу сім’ю, оскільки ми завжди говорили про його церковну місію, про його храмовий шлюб і про все таке інше. Він просто відчуває, що не може більше жити, як він вважає, у брехні, а тому він перебуває в такому дуже засмученому й пригніченому стані. Що мені як батьку сказати йому?
СТАРІЙШИНА ОУКС: Ти—мій син. Ти завжди будеш моїм сином, і я завжди буду з тобою, щоб тобі допомогти.
Різниця між почуттями або схильністю, з одного боку, і поведінкою, з іншого боку, дуже ясна. Це ще не гріх—мати схильності, які, якщо їм піддатися, можуть розвинутися в поведінку, яка стане гріховною. Гріх—це піддатися спокусі. Спокуси мають усі. Навіть Спасителя спокушали.
У Новому Завіті стверджується, що Бог дав нам заповіді, які виконувати важко. Це написано в 1-му Посланні до коринтян, розділ 10, вірш 13: “Досягла вас спроба не інша, тільки людська; але вірний Бог, Який не попустить, щоб ви випробовувалися більше, ніж можете, але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її”.
Я думаю, для тебе важливо зрозуміти, що гомосексуалізм, про який ти говориш, це не іменник, що описує становище. Це прикметник, що описує почуття або поведінку. Я закликаю тебе, коли ти борешся з цими проблемами, не думай про себе як про “якогось особливого” або “іншого”, а лише про те, що ти—член Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів і ти—мій син, і що ти борешся з проблемами.
У кожного є якісь проблеми, з якими необхідно боротися. Ти описав особливу проблему, яка викликає занепокоєння. Ця проблема—поширена в нашому суспільстві, і також вона набула політичного характеру. Але вона—лише одна з безлічі проблем, з якими мають боротися чоловіки і жінки, і я просто дуже прошу тебе шукати допомоги у Спасителя, щоб не піддатися спокусі й утриматися від поведінки, через яку ти повинен будеш каятися або поставиш під загрозу своє членство в Церкві.
ЗВ’ЯЗКИ З ГРОМАДСЬКІСТЮ: Якщо у когось є дуже сильний гетеросексуальний потяг, то є і можливість для шлюбу. А якщо молодий чоловік вважає, що він гей, то що нам дійсно треба сказати йому, що раз його зовсім не принаджують жінки, то в нього просто немає іншого шляху, як тільки залишатися в целібаті до кінця свого життя?
СТАРІЙШИНА ОУКС: Саме це ми кажемо багатьом членам Церкви, в яких немає можливості вступити у шлюб. Ми очікуємо целібату від кожної людини, яка є неодруженою.
СТАРІЙШИНА УІКМЕН: Ми живемо у суспільстві, яке настільки насичене сексуальністю, що, можливо, через це в наш час людині важче не зосереджуватися на своїй статевій орієнтації, а думати про інші аспекти того, ким вони є. Думаю, я сказав би вашому сину чи будь-кому, кого непокоїть ця проблема, щоб вони прагнули розширити свої горизонти і не думали лише про свою статеву орієнтацію. Знайдіть чим зайнятися, розвивайте багато інших сторін свого характеру і своєї особистості, і своєї натури, а не зациклюйтеся на цій своїй проблемі. Немає заперечення, статева орієнтація дійсно є основною, проте не єдиною характеристикою будь-якої людини.
Більш того, тільки те, що людина має якість схильності, не позбавляє її жодної можливості брати участь в житті Церкви чи бути її членом, за винятком, можливо, шлюбу, про що ми вже тут говорили. Але навіть він у великому плані життя, як ми його розуміємо через доктрини відновленої євангелії, зрештою таки може стати можливим.
У цьому житті, наприклад, служіння в Церкві, у т.ч. місіонерське служіння, є можливим для кожного, хто вірний завітам і заповідям.
ЗВ’ЯЗКИ З ГРОМАДСЬКІСТЮ: Отже ви кажете, що людина може контролювати гомосексуальні почуття?
СТАРІЙШИНА ОУКС: Так, гомосексуальні почуття можна контролювати. Можливо, для одних схильність або чутливість до таких почуттів є реальністю, а для інших—ні. Але така чутливість породжує почуття, а почуття є контрольованими. Якщо ми не справляємося зі своїми почуттями, вони збільшують силу спокуси. Якщо ми піддаємося спокусі, то наша поведінка стає гріховною. Тут та сама модель, що й для людини, яка жадає чужої власності і відчуває сильну спокусу вкрасти. Вона та сама і для людини, яку принаджує алкоголь. Вона та сама для людини, як народилася із “запальним характером”, яку б ми назвали схильною до гніву. Якщо вони дозволяють тій схильності залишатися неконтрольованою, вона переростає в почуття гніву, а почуття гніву вже може перерости в поведінку, яка є гріховною і незаконною.
Ми не говоримо тут про якусь унікальну проблему. Ми говоримо про загальний стан смертних. Ми точно не розуміємо, “чому” існують такі схильності або якою мірою це є схильністю або вразливістю і т.д. Але що ми дійсно знаємо, так це те, що почуття можуть бути контрольовані і поведінка може бути контрольована. Лінія гріха—між почуттями і поведінкою. Лінія розсудливості—між схильністю й почуттями. Нам потрібно зрозуміти свої почуття і старатися контролювати їх, щоб не потрапити в обставини, які призведуть до гріховної поведінки.
СТАРІЙШИНА УІКМЕН: Ось, на мою думку, один з найбільших виявів софістики нашого століття: якщо у людини є схильність до чогось, то вона неминуче буде діяти у відповідності до цієї схильності. Це суперечить самій нашій природі, як її нам відкрив Бог. Насправді у нас є здатність контролювати свою поведінку.
ЗВ’ЯЗКИ З ГРОМАДСЬКІСТЮ: Якщо б ми поглянули на людей, які мають, так би мовити, “запальний характер”, і поглянули б на їхніх батьків, які теж могли мати такий “запальний характер”, то дехто міг би визначити в цьому генетичний вплив.
СТАРІЙШИНА ОУКС: Ні, ми не приймаємо ідеї, що стан, який заважає людям досягнути їхньої вічної долі, закладено в них від народження і вони не мають будь-якої здатності його контролювати. Це суперечить плану спасіння, і це суперечить правосуддю й милосердю Бога. Це суперечить усьому вченню євангелії Ісуса Христа, яке передає істину, яка полягає в тому, що завдяки владі й милосердю Ісуса Христа у нас буде сила зробити все. У т.ч. й не піддаватися спокусі. У т.ч. справлятися з тим, з чим ми народилися, враховуючи каліцтво або обмежену розумову чи фізичну дієздатність. Ніщо з цього не стоїть на нашому шляху досягнення нашої вічної долі. Те саме можна сказати про вразливість чи схильність до тієї чи іншої поведінки, допущення якої завадило б нам досягнути своєї вічної долі.
ЗВ’ЯЗКИ З ГРОМАДСЬКІСТЮ: Ви кажете, що Церкві не обов’язково мати позицію стосовно питання: є схильність “набутою чи природженою”?
СТАРІЙШИНА ОУКС: Це те, чого стосується наша доктрина. Церква не має позиції стосовно причин будь-яких видів такої вразливості чи схильності, у т.ч. тієї, що пов’язана з потягом до осіб тієї ж статі. Питання стосовно того, набуті вони чи вроджені,—це питання науки, це ті питання, в яких Церква не займає якоїсь позиції.
СТАРІЙШИНА УІКМЕН: Є вони вродженими чи набутими—це справді важливе питання, і заклопотаність ним може, як мені здається, відволікти когось від принципів, про які нам тут говорив старійшина Оукс. Чому людина має потяг до особи своєї статі … хто це може сказати? Але що справді має значення, так це той факт, що ми знаємо, що можемо контролювати те, як себе поводимо, і важливою є саме поведінка.
ЗВ’ЯЗКИ З ГРОМАДСЬКІСТЮ: Чи дійсно терапія будь-якого виду є законним шляхом, якщо ми говоримо про контроль за поведінкою? Якщо молодий чоловік каже: “Послухайте, я справді хочу, щоб ці почуття зникли… Я зробив би все, аби тільки вони зникли”, то чи є це законним розглядати клінічну терапію того чи іншого роду для вирішення тих проблем?
СТАРІЙШИНА УІКМЕН: Ну, для такої людини може й потрібно шукати якусь терапію. Звичайно ж Церква не виступає проти такого виду терапії. Але з позиції батька, який дає пораду людині, або з позиції церковного провідника, який дає пораду людині, або самої людини, яка дивиться на свій потяг до осіб тієї ж статі з позиції “Що я можу зробити з цим, щоб це відповідало євангельським вченням?”, клінічний бік цього питання не є найважливішим. Що має найбільше значення, так це те, щоб людина усвідомила: “Я маю свою власну волю. У мене є своя свобода вибору. Я маю в собі силу контролювати те, що роблю”.’
Ми не кажемо, що це недоречно для когось, хто має таке вразливе місце, прагнути належної клінічної допомоги, щоб з’ясувати, чи є щось в його чи її випадку, що можна зробити з цим. Це те питання, що дебатувалося у професійних колах психологів, у психіатрії. Я вважаю, що дослідження у цьому питанні показали, що в деяких випадках було досягнуто успіху і комусь вдалося допомогти змінити ту орієнтацію; в інших випадках такого успіху досягнуто не було. З погляду Церкви, з нашого погляду турботи про людей, це не те, на чому ми зосереджуємо всю свою увагу. Вона зосереджена на інших питаннях.
СТАРІЙШИНА ОУКС: На цьому завершимо. Дозвольте мені просто додати ще одну думку. Церква рідко коли займає позицію, заявляючи, що ті чи інші лікувальні методи є прийнятними для терапевтів, для психіатрів чи психологів, чи для інших лікарів.
Ще одне, є образливі методики, які використовувались у зв’язку з існуванням різних психічних станів чи почуттів. Надмірне лікування депресії—ось приклад, який приходить на думку. Методи, що викликають відразу, використовувалися у зв’язку з потягом до людей тієї ж статі і супроводжувалися деякими серйозними перегинами, що з часом було усвідомлено у професійних колах. І хоч ми й не маємо позиції стосовно того, що мають робити терапевти (за винятком дуже, дуже рідкісних випадків—наприклад, абортів), ми усвідомлюємо, що існують перегини, і ми не беремо на себе відповідальності за такі перегини. І навіть якщо вони спрямовані на допомогу людям і ми хотіли б бачити, що цим людям таки допомогли, ми не можемо схвалювати кожний вид лікування, який застосовувався.
ЗВ’ЯЗКИ З ГРОМАДСЬКІСТЮ: Чи гетеросексуальний шлюб може колись бути вибором для тих, хто має гомосексуальні почуття?
СТАРІЙШИНА ОУКС: Нас іноді запитували, чи є шлюб своєрідними ліками від почуттів, про які ми говоримо. Президент Хінклі, зіштовхнувшись з тим фактом, що дехто, вірогідно, вважав, що саме шлюб і має бути такими ліками, і що, можливо, деякі церковні провідники навіть радили шлюб як ліки від тих почуттів, сказав так: “На шлюб не можна дивитися як на терапевтичний засіб у вирішенні таких проблем, як гомосексуальна схильність чи поведінка”. Для мене це означає, що ми не збираємося піддавати ризику дочок Бога, які вступали б в подібні шлюби, де є обман чи невідома їм небезпека. Люди, в яких є ця проблема і яким не вдається себе контролювати, не можуть вступати в шлюб з цілковитою щирістю.
З іншого боку, якщо люди очистилися від будь-якого гріха і виявили свою здатність контролювати такі почуття чи схильності й віддалити їх від себе та відчувають сильний потяг до якоїсь дочки Бога, а отже, бажають взяти шлюб та мати дітей і насолоджуватися благословеннями вічності, тоді це та ситуація, коли шлюб є прийнятним.
Президент Хінклі сказав, що шлюб не є терапевтичним засобом для вирішення таких проблем.
СТАРІЙШИНА УІКМЕН: Одне питання, що його може поставити людина, яка бореться з потягом до осіб своєї статі, є таким: “Цей потяг залишиться зі мною назавжди? Як він може позначитися на вічному житті? Якщо він буде зі мною в цьому житті, то коли я з’явлюся по той бік завіси, на кого я буду схожий?”
На щастя, відповідь є такою: у доземному житті потягу до осіб своєї статі не існувало і його ніколи не буде існувати у наступному житті. Він є обставиною, яка з тієї чи іншої причини чи з кількох причин, здається, стосується тільки цього часу смертного життя, цієї надзвичайно короткої миті в нашому вічному існуванні.
Хорошою новиною для людей, які борються з потягом до осіб своєї статі, є те, що: 1) цей потяг не “залишиться з ними назавжди”. Вони відчувають його тільки тепер. Звичайно, іноді для кожного з нас важко заглянути за те “тепер”. Однак, якщо ви вважаєте смертне життя цим “тепер”, то такий потяг триває лише у цей період. 2) Якщо я можу зберегти себе гідним тут, якщо я можу дійсно виконувати євангельські заповіді, якщо я можу залишатися вірним укладеним мною завітам, благословення піднесення і вічного життя, які Небесний Батько пропонує всім Своїм дітям, стосується й мене. Кожне благословення—у т.ч. і вічний шлюб—є і буде моїм у належний час.
СТАРІЙШИНА ОУКС: Дозвольте мені лише додати до цього. У наступному житті не існує повноти радості без сім’ї: чоловіка, дружини і нащадків. Крім того, люди є, щоб мати радість. У перспективі вічності потяг до осіб своєї статі буде приносити лише сум і горе та втрату вічних можливостей.
ЗВ’ЯЗКИ З ГРОМАДСЬКІСТЮ: Трохи раніше, старійшино Оукс, ви говорили про однакову моральну норму для гетеросексуалів і гомосексуалів. Що б ви відповіли людині, яка сказала б вам: “Я розумію, що існує однакова норма, але чи не вимагаємо ми трішечки більше від тих, хто має потяг до осіб своєї статі?” Очевидно, що є гетеросексуальні люди, які не будуть одружуватися, але ви припускаєте, що у них принаймні є надія, що “завтра я можу зустріти людину своєї мрії”. Завжди існує надія, що це може статися в якийсь момент їхнього життя. Людині, яка має потяг до осіб своєї статі, не обов’язково мати таку саму надію.
СТАРІЙШИНА ОУКС: Звичайно ж, між ними різниця є, але цей контраст притаманний не лише їм. Є люди з обмеженими фізичними можливостями, що заважають їм мати будь-яку надію—у деяких випадках будь-яку реальну надію, а в інших випадках—будь-яку здійсненну надію—на шлюб. Ця обставина, що заважає людині бути одруженою в даний час, якою б вона не була трагічною, усе ж не є унікальною.
Іноді кажуть, що Бог не міг дискримінувати людей у цьому випадку. Але в житті повно фізичних недуг, які дехто може вважати проявом такої дискримінації у питанні шлюбу, ось дві з них—повний параліч або тяжкі розумові розлади. Якщо ми віримо в Бога і віримо в Його милість та Його справедливість, то не будемо казати, що це є проявом дискримінації, оскільки Бог не дискримінує людей. Ми не в тому стані, аби судити, що є дискримінацією. Ми покладаємося на свою віру в Бога, і ми цілковито впевнені в Його милості і Його любові до всіх Його дітей.
СТАРІЙШИНА УІКМЕН: Немає жодного сумніву в тому, що є страждання, пов’язані з неможливістю одружитися в цьому житті. Ми відчуваємо смуток за тих, хто переживає ці страждання. Я відчуваю смуток за будь-яку людину, яка переживає ці страждання. Але це не обмежується тільки тими, хто має потяг до осіб своєї статі.
Ми живемо в добу, коли так багато людей дуже зосереджені на самих собі. Я гадаю, для людини природно вважати, що її власні проблеми чомусь тяжчі за проблеми когось іншого. Я думаю, коли хтось із нас починає так думати, то було б непогано подумати і про когось іншого. Хто я такий, щоб казати, що моє каліцтво тяжче чи страждання важче, ніж у когось?
Так сталося, що я маю дочку-інваліда. Вона чудова дівчина. Наступного тижня їй буде 27 років. Її звати Кортні. У цьому житті Кортні ніколи не вийде заміж, але вона все ж мрійливо дивиться на тих, хто виходить заміж. Вона буде стояти біля вікна у моєму офісі, що виходить на Солт-Лейкський храм, і дивитися на наречених та їхніх молодих чоловіків, коли вони там фотографуються. Кортні одночасно і зачарована, і засмучена, бо вона розуміє, що з нею такого не буде в цьому житті. Кортні не просила тих обставин, в яких вона народилася у цьому житті, як і будь-хто з тих, хто має потяг до осіб своєї статі. Отже, є багато різних страждань, які можуть мати люди, однаково пов’язаних лише з цим питанням шлюбу. Ось те, на що ми сподіваємося, і ось що є найчудовішим обіцянням євангелії: якими б не були наші схильності тут, якими б не були наші недоліки тут, якими б не були перепони, що заважають нам тут мати повноту радості, ми все ж маємо Господнє запевнення для кожного з нас, що всі вони будуть усунені в належний час. Нам лише потрібно залишатися вірними.
ЗВ’ЯЗКИ З ГРОМАДСЬКІСТЮ: Старійшино Уікмен, згадавши раніше про місіонерське служіння, ви сказали про можливість служити для тих, хто відчуває потяг до осіб своєї статі, але не діє як гомосексуаліст. Президент Хінклі сказав: якщо люди є вірними, вони, по суті, можуть рухатися вперед, як і будь-хто у Церкві, і мати повне товаришування. Що це насправді означає? Чи означає це участь у місіонерському служінні? Чи означає це, що та людина може ходити у храм, принаймні для виконання обрядів, які не стосуються шлюбу? Чи справді це означає, що людина, яка має потяг до осіб тієї ж статі, увесь час, коли вона є вірною, має всі можливості брати участь у житті Церкви, бути покликаною служити, робити все те, що може робити будь-хто інший?
СТАРІЙШИНА УІКМЕН: Думаю, короткою відповіддю було б “так!” Сподіваюся, старійшина Оукс додасть щось до цього.
СТАРІЙШИНА ОУКС: Президент Хінклі допоміг нам у цьому питанні, давши чітке пояснення, яке відповідає на всі запитання такого роду. Він сказав: “Ми любимо їх (він мав на увазі людей, які мають потяг до осіб тієї ж статі) як синів і дочок Бога. Вони можуть мати певні схильності, які є сильними і які може бути важко контролювати. Якщо вони не піддаються цим схильностям, то можуть прямувати вперед, як і всі інші члени Церкви”.
Для мене це означає: людина з такими схильностями, якщо вона може їх контролювати або якщо вона належним чином покаялася у вчиненому, має право робити в Церкві все, що може робити і будь-який інший неодружений член Церкви. Є мало покликань, в яких може служити лише одружена людина, наприклад, служити єпископом. Але в Церкві це є скоріше винятком. На кожну учительську посаду, кожну місіонерську посаду можуть покликатися неодружені люди. Ми радо пропонуємо такі види служіння людям, які борються з будь-якою спокусою, якщо ця боротьба є успішною і вони живуть, як належить, щоб бути підходящими вчителями чи місіонерами, чи служити у будь-якому іншому покликанні.
СТАРІЙШИНА УІКМЕН: Хіба не це є справжнім значенням Спокути у житті людини? Хіба Спокута у дійсності не починає щось означати для людини, саме коли вона намагається подолати проблеми життя, будь то спокуси чи недоліки? Готовність повернутися до Спасителя, можливість приходити на причасні збори у неділю і по-справжньому брати участь в обряді причастя …, слухати молитви, приймати священні символи причастя. Усе це—можливості, які дійсно допомагають нам перебувати у сфері дії Спокути Спасителя. Якщо мати такий погляд, тоді кожна можливість служити в Церкві є благословенням. Як було згадано, порівняно зовсім мало є покликань у Церкві, служіння в яких вимагає перебування у шлюбі.
СТАРІЙШИНА ОУКС: Є ще й інший пункт, який слід тут додати, і він випливає з нещодавньої заяви Першого Президентства, яка є чудовим описом того, яким має бути наше ставлення до цього питання: “Ми як Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів з розумінням і повагою ставимося до людей, які мають потяг до осіб тієї ж статі. Ми усвідомлюємо, якими самотніми можуть вони бути у своєму житті, але їм також необхідно усвідомлювати, що є правильним перед Господом”.
ЗВ’ЯЗКИ З ГРОМАДСЬКІСТЮ: Що б ви сказали тим людям із суспільства, тим членам Церкви, які можуть вважати потяг до осіб тієї ж статі як спокусу, що відрізняється від будь-яких інших спокус, від будь-яких інших труднощів, з якими стикаються люди? Перш за все, чи вважаєте ви справедливим, що деякі люди мають це почуття? Що б ви сказали їм?
СТАРІЙШИНА ОУКС: Я вважаю, що це—чітка заява деяким людям, які вважають, що потяг до осіб тієї ж статі має бути визначальним фактом їхнього існування. Є також люди, які вважають визначним фактом свого існування те, що вони з Техасу або що вони були морськими піхотинцями Сполучених Штатів. Або те, що вони руді, або що вони є найкращими баскетболістами, які будь-коли грали за старші класи такої-то середньої школи. Люди можуть прийняти якусь свою особливість як визначальну для свого існування, і часто ці особливості є фізичними.
У нас є свобода вибирати, які особливості будуть визначати нас; і цей вибір нам не нав’язується.
Основним визначальним фактом для всіх нас є те, що ми—діти Небесних Батьків, народжені на цій землі для якоїсь мети і народжені з божественною долею. Кожного разу, коли інші уявлення, якими б вони не були, заважають цьому основному визначальному факту, тоді вони стають руйнівною силою і зводять нас вниз на неправильний шлях.
ЗВ’ЯЗКИ З ГРОМАДСЬКІСТЮ: Ви обоє згадали про проблему співчуття і те, що потрібно бути співчутливими. Давайте швидко прокрутимо сценарій, яким ми скористалися раніше, і уявимо, що дія відбувається через пару років. Мої розмови із сином, усі наші старання любити свого сина й тримати його в Церкві виявилися марними, оскільки йому не вдалося зробити основного—він не зміг побороти свої почуття. І ось тепер він сказав мені, що виїздить з нашого дому. Він планує жити зі своїм другом-геєм. У своєму рішенні він непохитний. Як у такій ситуації треба належним чином відреагувати батькам-святим останніх днів?
СТАРІЙШИНА ОУКС: Мені здається, що батьки-святі останніх днів мають відповідальність з любов’ю та лагідністю підтвердити вчення Господа, дане через Його пророків, стосовно того, що шлях, на який він збирається стати, є гріховним. Підтверджуючи свою незмінну любов до нього і те, що сім’я завжди чекає його з розкритими обіймами, на мою думку, усе ж було б добре, щоб батьки переглянули разом з ним якийсь матеріал, наприклад твердження Першого Президентства, з яким вони виступили в 1991 році: “Господній закон моральної поведінки—це утримання від статевих стосунків до укладання законного шлюбу та вірність у шлюбі. Статеві стосунки є допустимими лише між чоловіком і дружиною, які перебувають у шлюбному союзі. Будь-яка інша сексуальна поведінка, у т.ч. розпуста, подружня зрада і гомосексуальна та лесбіянська поведінка є гріховною. До тих, хто продовжує таку поведінку або спонукає інших чинити так само, застосовується церковне покарання”.
Моя перша відповідальність як батька—переконатися, що він розуміє це, а потім сказати йому: “Мій сину, якщо ти вибираєш свідомо долучатися до такого роду поведінки, ти все одно залишаєшся моїм сином. Спокута Ісуса Христа є достатньо могутньою, щоб прийти тобі на допомогу й очистити тебе, якщо ти каєшся і залишаєш свою грішну поведінку, але я наполягаю, щоб ти не ставав на цей шлях, бо каятися нелегко. Ти стаєш на той шлях, який буде ослаблювати твою здатність каятися. Він затьмарить твоє розуміння того, що є важливим у житті. Зрештою, він може настільки тебе затягти вниз, що ти не зможеш повернутися назад. Не йди цим шляхом. Але якщо ти вибираєш таки йти цим шляхом, ми будемо завжди намагатися допомогти тобі і будемо намагатися повернути тебе назад на шлях зростання.
СТАРІЙШИНА УІКМЕН: Один із способів читання Книги Мормона—це читати її як книгу про контакти між батьками і синами. Деякі з цих контактів були дуже позитивними і зміцнювали як батька, так і сина. Деякі стосувалися випадків, коли батько повинен був сказати своєму сину або своїм синам, що шлях, яким вони йдуть був неправильним перед Господом. З усіма це потрібно було робити, як зазначив старійшина Оукс, у дусі любові й доброзичливості,—“Ти завжди мій син”. Є старий афоризм, який дійсно справедливий для всіх батьків: “Ви не зазнали невдачі, поки не припинили своїх намагань”. Я думаю, що він має два значення: і скористатися кожною слушною нагодою, щоб навчати своїх дітей правильному шляху, і завжди переконуватися, що вони знають: щоб там не було, а ви їх любите.
ЗВ’ЯЗКИ З ГРОМАДСЬКІСТЮ: У який момент видно, що любов переходить у ненавмисне схвалення поведінки? Якщо син каже: “Ну, якщо ти любиш мене, то чи можу я привести свого партнера до нас додому в гості? Можна ми прийдемо на свято?” Як ви будете балансувати між цим і, скажімо, турботою про інших дітей у вашому домі?
СТАРІЙШИНА ОУКС: Це те рішення, що має прийматися індивідуально відповідальною людиною, яка звертається до Господа за натхненням. Я можу припустити, що у більшості випадків батьки можуть сказати: “Будь ласка, не роби цього. Не став нас у таке становище”. Звичайно, якщо в сім’ї є діти, на яких може вплинути такий приклад, то відповідь могла б бути такою. Також могли б бути й інші фактори, які б стали причиною подібної відповіді.
Я можу також уявити собі деякі обставини, за яких можна було б сказати: “Так, приходьте, але не сподівайтеся, що залишитеся у нас ночувати. Не сподівайтеся на довге перебування у нашому домі. Не сподівайтеся, що ми візьмемо вас з собою, щоб представити нашим друзям або бути з вами серед людей, що могло б вказувати на те, що ми схвалюємо ваше “партнерство”.
Є так багато різних обставин, і просто не можливо дати одну відповідь, яка б підходила до всіх їх.
СТАРІЙШИНА УІКМЕН: Важко уявити собі ситуацію, важчу для батьків, ніж ця. У кожній ситуації потрібно приймати рішення, яке б їй відповідало. Єдине, що я додав би до тільки що сказаного старійшиною Оуксом, так це те, що, на мою думку, батькам важливо не потрапити у пастку, яка може з’явитися через чиїсь страждання, що виникають у цій ситуації.
Я маю на увазі перехід від захисту Господнього шляху до захисту способу життя заблудлої дитини, як у присутності її, так і інших. Дійсно, Господній шлях—це любов до грішника разом із засудженням гріха. Тобто, ми продовжуємо відкривати свій дім, і своє серце, і свої обійми для своїх дітей, але це не обов’яково свідчить про схвалення їхнього способу життя. Також це й не означає, що нам потрібно постійно казати їм, що їхній спосіб життя є неприйнятним. А ще більша помилка—тепер ставати захисниками такої дитини, оскільки це не допомагає ні дитині, ні батькам. Такий курс поведінки, як показує досвід, майже напевно зводить і дитину, і батьків із Господнього шляху.
СТАРІЙШИНА ОУКС: Перше Президентство зробило чудову заяву з цього приводу в листі, написаному в 1991 році. Говорячи про окремих осіб і сім’ї, які боролися з такою проблемою, вони сказали: “Ми закликаємо провідників і членів Церкви поставитися з любов’ю і розумінням до тих, хто бореться з цими проблемами”. Звичайно ж, якщо нам як Церкві взагалі радять поставитися з любов’ю і розумінням до тих, хто “бореться з цими проблемами”, то це зобов’язання з особливою силою лягає на батьків, які мають дітей, що борються з цими проблемами, … навіть дітей, які замішані в гріховній поведінці, пов’язаній з цими проблемами.
ЗВ’ЯЗКИ З ГРОМАДСЬКІСТЮ: Чи є відмова від дитини тією чи іншою мірою природною реакцією деяких батьків, коли їхні діти не виправдовують сподівань? Чи не простіше іноді проігнорувати проблему, ніж боротися з нею?
СТАРІЙШИНА ОУКС: Ми, звичайно, закликаємо батьків не звинувачувати себе, і ми закликаємо членів Церкви не винити батьків в таких випадках. Ми повинні пам’ятати: ніхто з нас не досконалий і ніхто з нас не має дітей, чия б поведінка повністю відповідала тому, що б ми хотіли, аби вони робили за будь-яких обставин.
Ми відчуваємо велике співчуття до батьків, чиї любов і захисні інстинкти до їхніх проблемних дітей перемістили їх на деякі позиції, які є протилежними до позицій Церкви. Я сподіваюся, що Господь буде милостивим до батьків, чия любов до своїх дітей призвела до того, що вони потрапили в такі пастки.
ЗВ’ЯЗКИ З ГРОМАДСЬКІСТЮ: Давайте знову швидко прокрутимо наш сценарій вперед. Мій син взагалі вже перестав ходити до церкви. Як видається, немає ніякої перспективи на його повернення. Тепер він говорить мені, що планує переїхати до Канади, де дозволені одностатеві шлюби. Він наполягає, що згоден: так, любовні відносини є важливими для шлюбу. Він розбірливий у своїх зв’язках, у нього лише один зв’язок. Він і його партнер мають намір підтримувати ці відносини до кінця свого життя. Він не може зрозуміти, чому таке довічне зобов’язання не може бути прийнятим Церквою, тоді як суспільство, здається, рухається до цього. Знову ж таки, якщо я—батько-святий останніх днів, то що від мене очікується, щоб я сказав йому?
СТАРІЙШИНА УІКМЕН: Для початку скажемо, що шлюб не є питанням політики, так само як і питанням соціальної політики. Шлюб установлений Самим Господом. Обряд шлюбу урочисто виконується владою священства в храмі [і] виходить за межі цього світу. Він має настільки велике значення …, що є основним ученням євангелії Ісуса Христа, самою метою створення цієї землі. Навряд чи можна прочитати вже першу сторінку Буття і ясно цього не побачити. Це не та інституція, яка буде змінена людством, і, звичайно ж, вона не буде змінена тими, хто робить це просто заради своїх цілей. В очах Господа не існує того, що називається одностатевим шлюбом. Гомосексуальна поведінка є і завжди буде залишатися перед Господом огидним гріхом. Якщо назвати його чимось ще, виходячи з якихось політичних визначень, то це не змінить цієї реальності.
СТАРІЙШИНА ОУКС: Іншими словами, Парламент в Канаді та Конгрес у Вашингтоні не мають права скасовувати або змінювати заповіді Бога чи вносити в них якісь поправки.
ЗВ’ЯЗКИ З ГРОМАДСЬКІСТЮ: На деяких веб-сайтах геїв є ті, хто стверджує, що гомосексуальна поведінка конкретно не забороняється в Біблії, особливо в Новому Завіті. Деякі стверджують, що співчуття Ісуса Христа і любов до людства поширюється й на такі стосунки. Яким є вчення Церкви стосовно цього?
СТАРІЙШИНА УІКМЕН: По-перше, тим, хто це стверджує, потрібно читати Біблію більш уважно. А крім цього, як неправильно порівнювати яблука з апельсинами, так неправильно і порівнювати любов, виявлену Спасителем до всього людства, до кожної людини, до кожного чоловіка та кожної жінки та дитини, з доктриною, що стосується шлюбу.
Дійсно, Спаситель проголосив заяву про шлюб, хоч і в дещо іншому контексті. Ісус сказав, що “Покине тому чоловік свого батька та матір і пристане до дружини своєї,—і стануть обоє вони одним тілом. … Тож, що Бог спарував,—людина нехай не розлучує!”
На мій погляд, цей вислів в доктринальному сенсі може мати більш широке значення. Про шлюб між чоловіком і жінкою ясно сказано у біблійному вченні як Старого Завіту, так і Нового [Завіту]. Той, хто прагне розділити це поняття на частини, тим самим суперечить словам Самого Ісуса. Важливо пам’ятати про різницю між любов’ю Ісуса та Його визначенням вчення і визначенням вчення, яке надали апостоли і пророки Господа Ісуса Христа як в давнину, так і в наш час.
ЗВ’ЯЗКИ З ГРОМАДСЬКІСТЮ: А як же бути з тими, хто може сказати: “Добре. Cвяті останніх днів мають право вірити в те, що їм подобається. Якщо ви не вірите в одностатеві шлюби, то це ваша справа. Але навіщо намагатися регулювати поведінку інших людей, які не мають нічого спільного з вашою вірою, особливо з огляду на те, що в деяких країнах Європи такий шлюб юридично санкціонований? Чому б просто не сказати: “Ми не згодні з цим доктринально, і він неприйнятний для нашого народу”—і залишити все як є”. Навіщо боротися, щоб отримати конституційну поправку [у Сполучених Штатах], наприклад?
СТАРІЙШИНА УІКМЕН: Ми не намагаємося регулювати поведінку людей, але уявлення: “те, що відбувається у вас вдома, не впливає на те, що відбувається у мене вдома”, стосовно інституту шлюбу може бути чистою софістикою тих, хто виступає на захист одностатевих шлюбів.
Деякі люди просувають ідею, що може бути два шлюби, які співіснують разом, один—гетеросексуальний, а інший—гомосексуальний, і це, мов би, не призводить до жодних негативних наслідків. Сувора правда полягає в тому, що, як інститут, шлюб, як і всі інші інститути, може мати тільки одне визначення—без зміни самого характеру цього інституту. Тому не може бути співіснування двох шлюбів. Або є шлюб, як він нині визначений і як він визначений Господом, або є те, що можна описати як безстатевий шлюб. Останній є огидним для Бога, Який, як ми вже обговорювали, Сам вказав, що шлюб укладається між чоловіком і жінкою.
Отже, перегляд цього інституту призведе до перевизначення його для всіх, а не лише тих, хто прагне мати так званий одностатевий шлюб. Такий перегляд також ігнорує визначення, яке дав Сам Господь.
СТАРІЙШИНА ОУКС: Існує ще один момент, на який варто звернути увагу. Давайте не будемо забувати, що інститут шлюбу між чоловіком і жінкою існував упродовж тисяч років. До недавнього часу (і зараз в обмеженій кількості країн) не існувало того, що називають шлюб між особами однієї статі. І раптово починають звучати заяви, що тисячі років людського досвіду слід відкинути в бік, тому що ми не повинні дискримінаційно ставитися до такого інституту шлюбу. Оскільки заява була зроблена, то відповідальність за схвалення цього кроку, який призведе до знищення мудрого й стійкого тисячолітнього досвіду, лягає на тих, хто внесе такі зміни. Однак питання так ставиться і тема так обговорюється, ніби на тих, хто вірять у шлюб між чоловіком і жінкою, лежить відповідальність довести, що в деяких інших обставинах цей шлюб не повинен поширюватися.
ЗВ’ЯЗКИ З ГРОМАДСЬКІСТЮ: Є ті, хто скаже, що це могло б стосуватися більше 1950-х років або й більш раннього часу, а не 21-го століття. Якщо ви подивитеся, скажімо, на декілька країн в Європі, то помітите, що там традиційний шлюб так швидко занепадає, що вже не є нормою. Якщо шлюб розвивається так, то чи повинні ми протистояти такому роду соціальних змін?
СТАРІЙШИНА ОУКС: Цей аргумент вражає мене, оскільки нагадує таку ситуацію: якщо ми погоджуємося, що пацієнт хворий і йому стає гірше, то ми повинні дозволити нанести йому смертельний удар, щоб він швидше помер. Смертельний удар, який припиняє життя пацієнта, рівноцінний радикальній модифікації інституту шлюбу, до якої призведе одностатевий шлюб.
ЗВ’ЯЗКИ З ГРОМАДСЬКІСТЮ: Ви говорили про шкоду, яка може бути заподіяна суспільству через перевизначення шлюбу. Що б ви могли сказати людям, які заявляють: “Я знаю геїв, які вже довго й віддано підтримують свої стосунки. Вони чудові люди. Вони люблять один одного. Як може зашкодити моєму гетеросексуальному шлюбу те, що їм буде дозволена та сама “церемонія?”
СТАРІЙШИНА УІКМЕН: Дозвольте мені ще раз сказати те, що я сказав хвилину тому. Я вважаю, що цей аргумент є справжньою софістикою, тому що шлюб—це єдиний інститут. Шлюб означає віддані, юридично санкціоновані стосунки між чоловіком і жінкою. Ось що він означає. Ось що він означає в одкровеннях. Ось що він означає у світському законі. Неможливо, щоб цей шлюб інституційно співіснував би з ще чимось, що називають одностатевим шлюбом. Це просто неможливо за визначенням. На стадії, коли інститут шлюбу починає легально прийматися як юридично санкціоновані стосунки, віддані стосунки між двома людьми однієї статі, тоді такий інститут набуває іншого визначення і стає безстатевим шлюбом.
Як ми вже згадували, відповідаючи на інші запитання, [безстатевий шлюб] суперечить Божому закону, Слову, відкритому через одкровення. Писання, давні й сучасні, не можуть ще ясніше визначити те, що Господь і Його представники давали знати упродовж віків стосовно шлюбу.
І у світському житті це має величезний вплив на всіх інших. Те, що відбувається в чиємусь домі на моїй вулиці, насправді дуже впливає на те, що відбувається у мене вдома, і на те, як до цього ставитися. Припустити, що, всупереч тисячолітній історії та одкровенням Бога і всьому людському прикладу, хтось має право перевизначити увесь цей інститут для кожного, є надзвичайно нахабною і страшенно зухвалою помилкою.
СТАРІЙШИНА ОУКС: Ще один момент стосовно цього,—я подам його у вигляді запитання. Якщо пара, що спільно проживає, щаслива й віддана у своїх стосунках, хоче, щоб їхні відносини називалися шлюбом, то чому вона хоче цього? З огляду на те, що, як вони кажуть, вони мають, виникає запитання: чому вони хочуть додати до цього правовий статус шлюбу, який шанувався й випробовувався впродовж тисяч років? Чого хочуть добитися ті, хто виступає на захист одностатевих шлюбів? Якби це можна було пояснити будь-чим іншим, крім дискримінації,—а вона не найкращий аргумент,—було б легше відповісти на поставлене вами запитання, і, я вважаю, це показало б правильність того, що ми вже чули.
Є певні ознаки шлюбу—певні правові та соціальні наслідки і певна легітимність,—які, якщо надати їх якимсь іншим стосункам, окрім шлюбу між чоловіком і жінкою, як правило, будуть погіршувати, якщо не знищувати, цей інститут шлюбу, що шанувався упродовж багатьох тисяч років.
До того ж, якщо люди хочуть узаконити особливі стосунки, ми повинні бути обережні, якщо цей вид стосунків відкидався протягом тисячоліть. Несподівано лунає вимога легалізувати такі стосунки, щоб ці люди могли ставитися до себе краще. Який промовистий аргумент! Припустимо, людина заробляє на життя, вдаючись до якихось незаконних дій, але при цьому відчуває себе незручно. (Вона може бути професійним злодієм або надавати послуги, які є незаконними, або займатися ще чимось подібним). Ми що, будемо влаштовувати пікети і узаконювати її поведінку, тому що вона піддається дискримінації у своєму виборі професії або тому, що вона не почуває себе добре, роблячи те, що вона робить, і хоче “відчувати себе добре”, або вона хоче, щоб її поведінка була узаконена в очах суспільства або його сім’ї? Я думаю, відповідь полягає в тому, що ми не узаконюємо поведінку з цих причин, якщо тільки вони не є дуже переконливими і наводяться, щоб якось змінити дану ситуацію.
ЗВ’ЯЗКИ З ГРОМАДСЬКІСТЮ: Чи висуваєте ви той самий аргумент як проти одностатевих шлюбів, так і проти цивільних союзів чи короткочасного шлюбу заради якоїсь користі?
СТАРІЙШИНА УІКМЕН: Один із способів уявляти собі шлюб—це уявити його як пакет прав, пов’язаних з тим, що він означає для двох людей, що перебувають у шлюбі. Що зробило Перше Президентство, так це стало на захист шлюбу і того пакета прав, що належать чоловіку і жінці. Перше Президентство не висловилося з приводу якогось конкретного права. Це дійсно не має значення, як ви його назвете. Якщо у вас є якісь юридично санкціоновані стосунки і пакет законних прав, які традиційно належать шлюбу, і владний орган відносить ці стосунки до якоїсь категорії, будь то цивільний шлюб або домашнє партнерство або будь-що інше, що відноситься до якоїсь категорії, то ці стосунки прирівнюються до шлюбу. А тому наша доктрина просто вимагає від нас висловитися і сказати: “Це не правильно. Так не має бути”.
Стосовно ж менш важливого—щодо стосунків, які дають деяким парам в нашому суспільстві мати якісь права, але не всі, що пов’язані зі шлюбом,—стосовно цього, наскільки мені відомо, Перше Президентство не висловлювалося. Є багато різних типів партнерства або життя парами, які можуть існувати в суспільстві і не є одностатевими сексуальними стосунками; в них передбачено деякі права, проти яких ми не маємо заперечень. Беручи до уваги все сказане, … слід зауважити: нас турбує те, що в окремих випадках деякі конкретні права можуть бути надані тим, хто перебуває в гомосексуальних стосунках. Усиновлення—ось що відразу приходить на думку, і просто тому, що це те право, яке було історично, доктринально дуже тісно пов’язане зі шлюбом і сім’єю. Я наводжу приклад усиновлення просто тому, що воно пов’язане з народженням і вихованням дітей. Наші вчення, як вони нещодавно були сформульовані сучасними апостолами і пророками у Проголошенні про сім’ю—документі, який відзначається дуже повним доктринальним змістом,—полягають в тому, що діти заслуговують, аби їх виховували в сім’ї, де є батько і мати.
ЗВ’ЯЗКИ З ГРОМАДСЬКІСТЮ: Стосовно конституційної поправки, яка забороняє одностатеві шлюби: є деякі святі останніх днів, які виступають проти одностатевих шлюбів, але не схильні вирішувати цю проблему за допомогою конституційної поправки. Чому Церква вважає, що треба йти у цьому напрямку?
СТАРІЙШИНА ОУКС: Закон виконує принаймні дві ролі: перша—визначати і регулювати межі прийнятної поведінки. Друга—навчати людей принципам, щоб вони могли робити свій вибір. Закон оголошує неприйнятним те, що просто не підлягає виконанню, і немає жодного позивача, який би намагався забезпечити виконання цього. Ми називаємо це навчальною функцією закону. Для нашого суспільства настав час, коли я вважаю мудрим і доцільним прийняти поправку до Конституції Сполучених Штатів, в якій би стверджувалося, що шлюб укладається між чоловіком і жінкою. У запропонованій поправці немає нічого, що б вимагало кримінального переслідування або давало привід правоохоронцям іти й арештовувати людей, але в ній проголошено принцип і вона також створює захисний бар’єр для тих, хто змінив би це традиційне визначення шлюбу.
Є люди, які виступають проти федеральної конституційної поправки, бо вони вважають, що закон про сім’ю повинен прийматися штатами. Я можу побачити в цьому розумний аргумент. Однак я думаю, що він помилковий, бо федеральний уряд, завдяки рішенням довічних федеральних суддів, уже взяв цю сферу під свою опіку. Ця конституційна поправка є захисною мірою проти тих, хто буде ігнорувати волю штатів, виражену належним чином, і буде вимагати, по суті від федеральних законів, визнання одностатевих шлюбів—або визнання недійсними законів штатів, які вимагають, щоб шлюб був між чоловіком і жінкою. Таким чином, Перше Президентство висловилося за цю поправку (яку можуть прийняти або не прийняти), щоб підтримати навчальну функцію закону. Така поправка була б дуже важливим проявом офіційної державної політики, яка б могла або повинна була б впливати на прийняття рішень суддями по всій країні.
СТАРІЙШИНА УІКМЕН: Якщо можна, дозвольте мені додати до цього. Це не Церква зробила питання про шлюб питанням для федерального закону. По суті, дискусію з цього питання розпочали ті, хто рішуче виступає за так звані одностатеві шлюби. Це саме вони створили ситуацію, в якій закон країни так чи інакше буде займатися вирішенням цієї проблеми шлюбу. Це не та ситуація, коли б Церква вирішила поставити це питання на правову чи на політичну арену. Воно вже там.
Справа в тому, що кращий спосіб гарантувати, що визначення шлюбу в його нинішньому вигляді і далі буде існувати,—це включити його в основний юридичний документ Сполучених Штатів. Тобто в Конституцію. Ось за що йде боротьба. У кінцевому рахунку, саме там буде вирішена доля цієї боротьби. Вона так чи інакше буде вирішуватися на рівні федерального закону. Отже, це поле битви навколо питання, яке не ми, святі останніх днів, вибрали, але це питання було поставлене і в нас є невеликий вибір—висловити свою думку з приводу нього, і це все, що в дійсності Церква й зробила.
Рішення навіть для членів Церкви стосовно того, що їм робити у зв’язку з цим питанням, повинні, звичайно ж, прийматися кожною людиною з відчуттям своєї відповідальності як громадянина.
ЗВ’ЯЗКИ З ГРОМАДСЬКІСТЮ: Акцент, який був зроблений у цій розмові, що стосувалася традиційного шлюбу між чоловіком і жінкою, був відчутним упродовж усієї бесіди. Чи ви бачите якусь іронію в тому, що Церква настільки публічно виступає з приводу цього питання, тоді як у свідомості багатьох людей у Сполучених Штатах і по усьому світі Церква відома за те, що колись підтримувала дуже нетрадиційний шлюб—тобто полігамію?
СТАРІЙШИНА ОУКС: Я бачу іронію в тому випадку, якщо хтось дивиться на це, не вірячи, що ми підтримували полігамію, оскільки мали божественне одкровення стосовно неї. Мормони ХІХ-го століття, у т.ч. й дехто з моїх предків, не хотіли практикувати полігамію. Вони наслідували приклад Бригама Янга, який спершу, коли йому тільки було відкрито цей принцип, висловився дуже негативно стосовно полігамії. Мормони ХІХ-го століття, які практикували полігамію, чоловіки і жінки, робили це, бо відчували, що цей обов’язок на них поклав Бог.
Коли цей обов’язок було скасовано, їм було наказано підкоритися закону країни, який забороняв полігамію і був закріплений конституційно. Коли їм було сказано полишити полігамію, то, ймовірно, у когось це викликало незадоволення, але я думаю, що більшість з них відчула велике полегшення і радість, бо вони могли повернутися в русло західної цивілізації, яким був шлюб між чоловіком і жінкою. Коротше кажучи, якщо виходити з припущення, що одкровення продовжують приходити і на одкровенні заснована ця Церква, то ви можете зрозуміти, що тут немає ніякої іронії. Але якщо ви не починаєте з цього припущення, то можна побачити глибоку іронію.
ЗВ’ЯЗКИ З ГРОМАДСЬКІСТЮ: А як щодо різного виду груп, що підтримують людей, які мають потяг до осіб тієї ж статі?
СТАРІЙШИНА УІКМЕН: Я думаю, ми і не заохочуємо їх, і не перешкоджаємо їм, але багато чого залежить від характеру цих груп. Ми, звичайно, не радимо людям залучатися до будь-якої групи чи організації, що сприяють гомосексуальному способу життя.
Зрештою, для кожного, кого турбує потяг до осіб тієї ж статі, найрозумнішим було б намагатись подивитися за горизонт своєї сексуальної орієнтації, своєї статевої орієнтації і спробувати подивитися на себе як на особистість у цілому. Якби у мене був потяг до осіб моєї статі, я б намагався подивитися на себе в набагато ширшому контексті … подивитися на себе як на дитя Бога з усіма можливими моїми талантами чи то до розумової діяльності, чи то до музики, чи до легкої атлетики, або ж як на людину, яка має співчуття, щоб допомагати іншим людям, побачити себе в ширшій сфері і завдяки цьому побачити своє життя у цій сфері.
Чим більше людина може поглянути за рамки статевої орієнтації, тим, ймовірно, щасливішим і повноціннішим буде її життя. Найгірше для кожного з нас—якими б не були наші спокуси, якими б не були наші людські схильності,—зациклюватися на них, жити лише ними. Якщо ми це робимо, то не тільки відкидаємо все інше, що маємо в собі, а, як вчить досвід, значно збільшується вірогідність того, що ми зрештою піддамося цій схильності.
СТАРІЙШИНА ОУКС: Принцип, про який говорив старійшина Уікмен, можна передати у двох словах: якщо ви намагаєтеся жити, контролюючи свій потяг до осіб тієї ж статі, найкращий спосіб робити це—належати до груп, члени яких не визначаються як ті, що мають потяг до осіб тієї ж статі.
ЗВ’ЯЗКИ З ГРОМАДСЬКІСТЮ: Якби вам довелося описати це надзвичайно складне питання в кілька основних принципів, що б це були за принципи?
СТАРІЙШИНА ОУКС: Бог любить усіх Своїх дітей. Він дав план для Своїх дітей, щоб вони мали найвибраніші благословення, які Він може запропонувати у вічності. Ті найвибраніші благословення пов’язані зі шлюбом між чоловіком і жінкою, який виконується належною владою священства, щоб об’єднати сім’ю для сотворіння й щастя в цьому житті і в житті прийдешньому.
Ми закликаємо осіб, які мають потяг до осіб тієї ж статі, контролювати його і не піддаватися йому, допускаючи вчинки, які є гріхом, а також ми закликаємо людей з гетеросексуальною орієнтацією утримуватися від статевих стосунків, поки вони не матимуть можливості взяти шлюб, який визнається Богом і законом країни. Це—шлях до щастя і вічного життя. Бог не дав нам жодної заповіді без того, щоб не дати нам силу і здатність її виконувати. Це План спасіння для Його дітей, і це наш обов’язок проголошувати про цей план, навчати його істинам і славити Бога за місію Його Сина Ісуса Христа. Саме Спокута Христа дозволяє нам отримати прощення наших гріхів, а Його воскресіння дає нам запевнення в безсмерті й майбутньому житті. Саме це майбутнє життя є орієнтиром для наших поглядів у смертному житті, і воно зміцнює нашу рішучість жити за законами Бога, щоб ми могли бути гідними Його благословень у безсмерті.
ЗВ’ЯЗКИ З ГРОМАДСЬКІСТЮ: Дякуємо вам.