“Це важливе підтвердження можливості подолання конфлікту розумом і доброю волею”. — Мері Енн Глендон[1]
Шістдесят шість років тому в світі з’явився документ, яким було встановлено нові обрії для людських стосунків. Він називався “Загальна декларація прав людини” і був першим загальносвітовим документом такого роду.
Лідери різних країн, культур, релігій та політичних систем зібралися разом, щоб встановити норми гуманності, які стосуються кожного, повсюди. У перших рядках проголошено, що “гідність, яка властива всім членам людської сім’ї” і “рівні та невід’ємні їхні права” є “основою свободи, справедливості та миру в світі”[2].
Укладена на попелі Другої світової війни та Голокосту, ця декларація є втіленням спільного прагнення до розвитку “дружніх відносин між народами”[3] і того, що є найвеличнішим і найкращим у нашій спільній цивілізації на землі.
В чому полягає важливість прав людини?
Кожна людина, незалежно від релігії, раси, статі чи національності має фундаментальні права просто тому, що є людиною. Серед них право на життя, свободу, безпеку, рівність перед законом і свободу думки, слова та віросповідання.
Ці права людини захищають слабких від зловживань тиранії. Вони діють подібно до буфера та арбітра між окремою особою та зосередженням влади. Ці норми і принципи протистоять природній схильності домінувати одне над одним. Права людини допомагають нам відійти від згубної думки про те, що правий той, хто сильніший.
Сила цього “Загального проголошення” полягає не стільки у втіленні в життя цих прав, скільки в його ролі, подібній до вчителя, що відточує ідеали та формує прагнення до загального блага. Права людини зміцнюють наші зобов’язання одне перед одним і сповнюють гідністю нашу працю, поклоніння, взаємодію з суспільством і виховання дітей. Відповідно, права людини сприяють нашому громадському життю і демократії. Права без відносин і обов’язків не можуть дати чогось більшого.
Дотримуватися своєї віри приватно і прилюдно
18-та стаття декларації є стислою, але важливою: “Кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання і свободу сповідувати свою релігію або переконання як одноособово, так і разом з іншими, прилюдним або приватним порядком в ученні,
богослужінні і виконанні релігійних та ритуальних обрядів”[4].
Свобода віросповідання---це не просто якась абстрактна концепція, якою оперують лише юристи та законодавці. Скоріше, вона існує і зростає на спільному ґрунті нашого повсякденного життя. Наші вірування завжди з нами, де б ми не були. Вони формують нашу особистість і спонукають нас ділитися ними з іншими людьми. Ми прагнемо впливати на наші громади і навколишній світ. У такий спосіб переплітаються наше приватне і прилюдне життя. Ця дійсно не дуже примітна свобода дозволяє нам виявляти свою віру і проголошувати своє віросповідання у приватній атмосфері своєї домівки або в церкві, але не у відкритому обміні думками в публічній площині.
Спадок “Загального проголошення”
Затвердження прав людини є досягненням, яким варто гордитися. Вони відіграють надзвичайно важливу роль у розв’язанні конфліктів та розбіжностей, яких так багато у нашому плюралістичному світі. Вони допомагають утримувати нас на одній й тій самій сторінці цивілізації. Вони спрямовують до цілей, які облагороджують існування людства, надихають на порядність і закликають до відповідальності.
Вчена-правознавець Мері Енн Глендон пояснила: “Практично кожну конституцію в світі, що містить “Білль про права”, створено за подобою або під впливом цих ключових принципів, які були визнані основоположними” в “Загальній декларації прав людини”[5]. Цей документ став джерелом для законодавства та моральних норм країн усього світу. Він продовжує робити міжнародні стосунки більш рівноправними.
Світу ще далеко до досконалості в тому, що стосується шанування прав людини. Все ще мають місце несправедливість і жорстокість, але “Загальна декларація” уможливлює запобігання, стримування або зменшення цих явищ. Подібно до всього, що варто зберегти, права людини завжди вимагатимуть від нас віри і пильності.
[1] Mary Ann Glendon, Facing History and Ourselves, “Mary Ann Glendon and the Universal Declaration of Human Rights,” Aug. 4, 2008.
[2] Universal Declaration of Human Rights (adopted 10 December 1948 UNGA Res 217 A(III) (UDHR) preamble.
[3]Ibid.
[4]Universal Declaration of Human Rights (adopted 10 December 1948 UNGA Res 217 A(III) (UDHR) article 18.
[5] Mary Ann Glendon, Facing History and Ourselves, “Mary Ann Glendon and the Universal Declaration of Human Rights,” Aug. 4, 2008.