Місцевим провідником у громаді святих останніх днів є єпископ (або для менших громад—президент філії). Єпископ має священство і висвячується в чин єпископа більш вищим церковним провідником. Він сам собі заробляє на життя і не отримує платні ні за який вид свого служіння в Церкві. Хоч період служіння й не обумовлюється, як правило, єпископ служить своїй громаді приблизно п’ять років, після цього він знову стає звичайним членом своєї громади або призначається виконувати інші обов’язки поза нею.
Інші носії священства підтримують єпископа у виконанні його обов’язків, у т.ч. два радники. Крім того, єпископ отримує допомогу від ради приходу, що складається з чоловіків і жінок, які мають виконувати різні, важливі обов’язки по відношенню до пастви—молоді й дорослих.
Певні обов’язки у громаді мають виконуватись носієм священства, наприклад, благословення символів причастя—тіла (хліб) і крові (вода), благословення хворих на уздоровлення чи хрищення людини, що прийняла євангелію. Священство мають тільки гідні члени Церкви чоловічої статі.
Такі обов’язки, як виступити з проповіддю для громади або промовити загальну молитву на зборах від всієї громади, не вимагають наявності священства і виконуються чоловіками і жінками на рівних.
Відсутність оплачуваного духівництва на рівні громади може бути одним із пояснень, чому традиція служіння на добровільній основі так міцно встановлена у громадах святих останніх днів. Від кожного очікується, що він може допомогти; не існує постійного вищого рангу місцевих провідників. Чоловік, який служить сьогодні єпископом, через кілька тижнів може сидіти в класі і його буде навчати той, хто колись був його радником.
Також не існує відчуття рангу і у священстві. Майже всі чоловіки, які є активними в Церкві, мають чин або старійшини, або первосвященика. Ці чоловіки зустрічаються в групах, що називаються кворумами, для щотижневих навчань у класах і вони організовані, щоб колективно задовольняти певні потреби, наприклад турбуватися про бідних чи допомагати неповним сім’ям.