Переселення мормонів у ХІХ столітті, що розпочалося в 1846 р. з їхнього виходу з Іллінойсу, потім перехід через Айову та Небраску і зрештою - прибуття до місця їхнього притултку у Скелястих горах, було одним з найбільш визначних епізодів в історії великого переселення на захід Сполучених Штатів. На відміну від тисяч піонерів, які рухались на захід до Каліфорнії й Орегону у пошуках кращого життя, мормонські піонери вимушені були переселитися через те, що їх вигнали з Іллінойсу та Міссурі їхні вороже налаштовані сусіди. Пізніше шляхом мормонських піонерів пройшла безліч навернених з Європи.
- Через підступне вбивство Джозефа Сміта у 1844 р. і дедалі сильніший тиск на мормонів,з метою щоб ті залишили своє місто Наву, розташоване на берегах ріки Міссісіпі, для провідників Церкви скоро стало очевидним, що їм потрібно знову вирушати в дорогу. Спочатку вони зробили собі прихисток, який назвали Уінтер-Квортерз, неподалік теперішнього міста Омаха, Небраска. Потім, у 1847 р., під керівництвом Бригама Янга перший караван фургонів попрямував на захід до Скелястих гір, до нового, ще не відомого місця призначення.
- Коли влітку 1847 р. мормонські піонери дісталися Долини Солоного озера, Бригам Янг оглянув тоді пустельну, суху місцевість і проголосив: “Ось це місце”.
- У 1849 р. Президент Бригам Янг заснував Постійний еміграційний фонд, щоб допомогти бідним іммігрантам-святим останніх днів. Фонд допоміг більш як 30000 переселенцям з Британських островів, Скандинавії, Швейцарії, Німеччини та Нідерландів дістатися Америки - більш як третині всіх іммігрантів-святих останніх днів з Європи того періоду.
- Щоб зменшити кількість фургонів і биків, що дорого коштували, з часом майже 3000 піонерів використали недорогі дерев’яні ручні візки, які були достатньо легкими, щоб їх везти через Великі рівнини. На одну сім’ю або п’ятьох людей призначався ручний візок, на 18 - 20 людей призначався один намет. На ручний візок можна було навантажити не більше 91 кілограма - приблизно по 8 кілограмів багажу на особу. Кожний добре організований загін очолював досвідчений провідник, у загоні було принаймні чотири фургони, запряжені волами.
- Перший загін з ручними візками, у складі якого було 266 людей з Англії, вирушив із Айова-Сіті, Айова, 9 червня 1856 р.; через два дні у дорогу вирушив другий загін, в якому було трохи більше 200 людей. Ці перші групи з ручними візками успішно прибули в Долину Солоного озера, але подорож була нелегка. У щоденниках піонерів записано про дуже погану погоду, загрозу з боку вороже налаштованих індіанців, смерть близьких і рідних, тривалі страждання від голоду й втоми.
- Трагедія сталася восени 1856 р., після того як загони з ручними візками під керівництвом Уіллі й Мартіна, в яких разом було 1000 людей, надто пізно вирушили в дорогу. Обидва загони потерпали від поганого спорядження й труднощів, у т.ч. й ранньої снігової бурі, яка стала однією з найсильніших бурь того століття. Виснажені загони стали табором у глибоких снігах на долинах Вайомінгу, де більше 200 людей загинуло від голоду й холоду. Як тільки до Солт-Лейк-Сіті дійшла звістка про їхнє скрутне становище, для їхнього спасіння негайно було проведено величезну роботу.
- Усього у цих подорожах, які здійснювали чи у фургонах, чи з ручними візками, загинули тисячі мормонів-піонерів. Дорогих людей, у т.ч. й дітей, часто ховали у неглибоких могилах, до яких вже ніколи ніхто не приходив.
- Починаючи з 1847 р. і до прокладання трансконтинентальної залізниці, будівництво якої завершилося в 1869 р., під керівництвом Бригама Янга важку подорож до Юти здійснило приблизно 70000 святих останніх днів. Колективний досвід піонерів глибоко позначився на самобутності мормонів. Предків-піонерів, які здійснили той перехід, вшановують і часто про них говорять не лише під час сімейних зібрань їхніх нащадків, але також і на зборах членів Церкви, які знаходять для себе натхнення у прикладі піонерів, що виявили хоробрість і принесли жертви.