Померла Френсіс Б. Монсон, дружина Президента Томаса С. Монсона

17 травень о 6:35 ранку в Солт-Лейкській лікарні в оточенні сім’ї померла Френсіс Б. Монсон, дружина Томаса С. Монсона, Президента Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Вона знаходилася в лікарні вже кілька тижнів і тихо померла через похилий вік. Сестрі Монсон було 85 років. Триває підготовка до поховання.

Сестра Монсон прожила життя, наслідуючи Христа словом і ділом і, за словами свого чоловіка, була для своєї сім’ї маяком любові, співчуття і підбадьорення. Її завжди пам’ятатимуть за доброту і за тиху, надійну підтримку свого чоловіка у виконанні його церковних обов’язків.

Френсіс Беверлі Джонсон народилася 27 жовтня 1927 року і була наймолодшою і єдиною дочкою серед п’ятьох дітей Франца Е. Джонсона і Гілдур Бут Джонсон. Її батьки були раді мати маленьку дівчинку у своїй сім’ї, яку вони відразу ж назвали Френсіс на честь її батька Франца.

Вона зростала у Солт-Лейк-Сіті, шт. Юта за часів Великої депресії і засвоїла цінність старанної праці та заощадливості, що добре послужило їй упродовж усього життя. Вона закінчила школу East High School та Університет Юти, де вона була відмінницею у вивченні математики та природничих наук. Коли її запитували, чому вона зареєструвалася у класи по вивченню цих складних дисциплін, вона з посмішкою відповідала: “Бо там було багато гарних хлопців”. Френсіс також чудово грала на піаніно і в підліткові роки часто грала в теніс у парку Ліберті. Пізніше вона працювала у бухгалтерії великого універмагу, щоб допомагати у сплаті за навчання в коледжі.

Саме під час навчання в університеті вона познайомилася з Томасом Спенсером Монсоном, гарним високим юнаком, який також мав шведське коріння, якого в той час називали Томмі. “Коли я вперше побачив Френсіс, я знав, що знайшов свою дівчину”,—так він розповідав пізніше про своє залицяння. Вони познайомилися в 1944 році та одружилися 7 жовтня 1948 року в Солт-Лейкському храмі.

Подружжя було благословенне трьома дітьми: Томасом Лі, Енн Френсіс і Кларком Спенсером. Діти швидко зрозуміли, що у них дуже особлива мати. Вона допомагала синам дізнатися, придбати і вирощувати бірмінгемських турманів, а якось навіть допомогла синові поїхати до Англії, щоб познайомитися з експертом з бірмінгемських турманів. Вона дозволила одному з синів тримати вдома змію у ванній. Більшість матерів здригаються, почувши слово “змія”, вже не кажучи про те, щоб тримати її у ванній. Серед великого гурту домашніх тварин згодом були кури, ще більше голубів, собака, гуси та інші тварини.

Дочка Енн Дібб каже, що її мати завжди була вправною в бухгалтерії, складанні бюджету і “завжди знала, де найвигідніші ціни”. Мати Енн дотримувалася церковних принципів завбачливого життя: заощадливості і самозабезпеченості, економила гроші для закупівлі продуктів, відшукуючи, де продаються товари за зниженими цінами і купувала їх для домашнього запасу продуктів. Ще донедавна вона читала обидві солт-лейкські газети, відшукуючи купони і місця, де продаються товари за зниженими цінами.

У сім’ї знали, що вона може будь-що скласти докупи і полагодити. Раніше, кожного Різдвяного ранку, Френсіс можна було застати за складанням велосипедів, іграшок і лялькових будинків, а за інших обставин вона лагодила електричну розетку або протікання в трубі. За словами Енн, батько завжди визнавав, що першість у цих справах належала мамі, а не йому.

Вона служила в Товаристві допомоги і в Початковому товаристві й присвячувала багато годин підготовці уроків у цих покликаннях. З 1959 по 1962 рік вона служила разом з чоловіком, коли його покликали очолити церковну місію в Канаді з центром у Торонто, пров. Онтаріо. Обоє вони погоджуються, що місія була чудовим досвідом і дала можливість для навчання і зростання—як духовного, так і інтелектуального.

Френсіс мала надзвичайне почуття гумору, і Президент Монсон часто розповідав про її жарти у виступах на генеральних конференціях: “Багато років тому мою любу дружину поклали до лікарні. Від’їжджаючи, вона залишила дітям записку: “Любі діти, не дозволяйте татові торкатися мікрохвильової печі,—потім кома,—або кухонної плити, або посудомийної машини, або сушарки”. Мені соромно додати, що-небудь ще до того переліку”. Її рецепт життя включав багато підбадьорення, доброти і працелюбства, щедро приправлених гумором.

Що найважливіше, Френсіс найбільше будуть пам’ятати за любов і підтримку, яку вона виявляла чоловікові та сім’ї, і за служіння, яке вона надавала іншим. Енн каже: “Вона ніжно любила батька і визнавала його таланти й дари, які він мав, і їй було приємно підтримувати його і допомагати йому звеличувати його таланти”. Вона повністю підтримувала свого чоловіка в усіх його церковних обов’язках. Вона також отримувала задоволення, виконуючи роль матері, постійно навчаючи дітей важливості жертвування і служіння Господу.

Енн поділилася зворушливим прикладом того, як її мама підтримувала батька у його церковних покликаннях. Як щойно покликаний член Кворуму Дванадцятьох Апостолів, старійшина Монсон отримав призначення виступати на загальних зборах священства. Френсіс спробувала підійти до вхідних дверей Солт-Лейкської Скинії, щоб почути, як виступає її чоловік, але її не пропустили, тож вона стояла якомога ближче до вікна, щоб почути його виступ. Вона любила його слухати, виявляла підтримку і багато разів супроводжувала його під час відвідувань літніх і хворих людей.

Френсіс випромінювала терпіння і співчуття під час служіння іншим. Вона ніжно піклувалася про свою матір, яка більше шести років страждала від раку. У квітні 1988 року представники будинку для літніх людей “Сестри милосердя садиби святого Йосипа (Sisters of Charity of St. Joseph’s Villa)” вручили Френсіс та її чоловікові Нагороду за неперервне гуманітарне служіння, вшановуючи їх обох за віддане і невтомне служіння літнім мешканцям Юти.

Ніколи не виставляючи себе на показ, Френсіс Беверлі Джонсон Монсон завжди була люб’язною, доброю і надавала підтримку в усьому, що казала і робила. Її спокійний вплив відчувався по всьому світу, і його буде не вистачати.