Шановні високопосадовці, гості, пані та панове:
Я маю честь бути тут сьогодні для обговорення ролі релігійних організацій у полегшенні страждань народів світу і сприянні їхньому самозабезпеченню—зокрема тих, які є найбільш вразливими. Я вдячна за те, що знаходжусь серед дуже багатьох друзів, які визнають, як багато добра можна зробити, коли віруючі діють разом.
Товариство допомоги
Я знаходжусь тут сьогодні як генеральний президент Товариства допомоги Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. З моменту заснування Товариства допомоги 175 років тому його метою було “допомагати бідним і нужденним, вдовам і сиротам і служити всім великодушним цілям”. Сьогодні Товариство допомоги є найдавнішою і однією з найбільших жіночих організацій у світі, членами якої є понад 7 мільйонів жінок у всьому світі. Однак її цілі залишаються такими ж: поглиблювати віру, зміцнювати сім’ю та полегшувати страждання.
На перших зборах Товариства допомоги Емма Сміт, перший президент Товариства допомоги, сказала: “Ми вчинимо щось надзвичайне”. І дійсно, коли ви можете мобілізувати 7 мільйонів жінок, кожна з яких робить те, що в її силах, відповідно до наявних в неї часу та ресурсів, немає меж тому, чого вони в змозі досягти.
Я вірю, що в кожній релігійній організації є таке саме ставлення. Усі ми прагнемо “досягнути чогось надзвичайного”—і, працюючи разом, ми цього досягнемо. Але давайте не забувати, що значні та надзвичайні досягнення, як правило, є результатом багатьох маленьких зусиль, які можуть здаватися незначними. Дійсно, як говориться в одному відомому уривку з Книги Мормона, “через мале і просте відбувається велике”.
У своєму сьогоднішньому виступі я розгляну питання стосовно того, як люди з усіх конфесій можуть об’єднатися для полегшення страждань малими і простими засобами.
Історія Церкви СОД
Як в доктринальному, так і в історичному плані, тяжке становище нужденних є одним з питань, на якому зосереджено увагу більшості релігійних організацій, зокрема й Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Люди, яким відомо про Церкву в наш час, вважають штат Юта місцем розташування її всесвітнього Головного управління, але більшість не усвідомлює, що так було не завжди.
Насправді Церкву було організовано тут, у штаті Нью-Йорк, але через жорстокі релігійні переслідування її перші члени були змушені переселятися з одного місця на інше. Під час одного надзвичайно важкого періоду, після того, як члени Церкви зібралися у Міссурі, губернатор цього штату видав наказ про винищення, в якому зазначив, що вони мають бути вигнані зі штату. Коли налякані сім’ї втекли з тими небагатьма пожитками, які були в змозі нести, вони знайшли прихисток у сусідньому штаті Іллінойс, де добрі незнайомі люди допомогли їм задовольнити їхні потреби, надавши продукти харчування, одяг та дах над головою.
Але спокій тривав недовго і через постійне вороже ставлення зрештою стався вимушений вихід мормонських піонерів, серед яких були всі мої прапрадіди і прапрабабусі, в долину Солоного озера. То ж хіба дивно, що наша релігійна громада так уважно ставиться до свого обов’язку допомагати тим, хто знедолений або має інші потреби?
У 1842 році, після періоду сильних переслідувань, засновник Церкви, Джозеф Сміт, зробив таку визначну заяву: “[Член Церкви] має нагодувати голодного, одягти нагого, допомогти вдові, витерти сльози сироті, втішити засмученого, чи то в цій церкві, чи будь-якій іншій, чи взагалі не в церкві—де б він таких не знайшов”. Чи можете ви уявити, наскільки сміливими були ці слова, звернені до групи біженців, ймовірно охоплених думками про те, як їм забезпечити необхідним себе і своїх дітей, … і їхній керівник просить їх допомогти людям, які можуть бути в ще більшій скруті? Втім, це завжди було для нас закликом згуртуватися.
Початок гуманітарних зусиль Церкви
Члени Церкви завжди брали участь в гуманітарній роботі, зокрема допомагали нужденним в Європі після Другої світової війни або надавали допомогу постраждалим від стихійних лих у багатьох частинах світу. Ці зусилля стали більш формалізованими у 1985 році, коли було створено Благодійну організацію СОД. У той час керівники Церкви все більше непокоїлися через новини про тривалий і спустошливий голод у Східній Африці. Після ретельного обговорення того, як Церква може найкраще допомогти, вони вирішили звернутися до кожного з членів Церкви. Було призначено особливий піст, і членів Церкви по всьому світу попросили, щоб вони під час цього посту пропустили два прийоми їжі та пожертвували зекономлені кошти в спеціальний фонд для допомоги постраждалим від голоду. Відгук на такий простий заклик був вражаючим, і малі й прості пожертвування від кожного дозволили Церкві зробити великий внесок.
Відтоді кількість пожертвувань з часом зросла, і це стало передумовою для створення Благодійної організації СОД, через яку Церква надає гуманітарну допомогу. Діяльність Благодійної організації СОД поширюється у всьому світі і напрямками її роботи є реагування на надзвичайні ситуації, допомога біженцям, забезпечення чистою водою і покращення санітарних умов та підтримка різних ініціатив у сфері охорони здоров’я. Подібно до багатьох інших благодійних організацій, рушієм наших зусиль є наша віра в те, що ми маємо Богом даний обов’язок зменшувати страждання, полегшувати тягарі знедолених і приносити надію тим, хто її втратив.
Об’єднані у вірі
Сказавши це, я мушу наголосити, що якби Благодійну організацію СОД залишили виконувати цю роботу на самоті, наш вплив був би обмеженим. Хоча вірування можуть відрізнятися, ми об’єднані з іншими конфесіями у нашій відданості великій справі, яка є важливішою за наші особисті інтереси і спонукає нас вділяти від нашого майна, ділитися нашим часом та докладати зусилля заради наших ближніх—чоловіків і жінок. Я кажу сьогодні не лише про фінансові ресурси, але також і про людські ресурси—тих чудових людей у наших організаціях, чиє співчуття, навички та відданість поєднуються, щоб допомогти іншим на дуже особистому рівні.
Наші малі й прості зусилля збільшуються та примножуються завдяки нашій співпраці з сотнями партнерів, як глобально, так і локально, в тому числі з усіма учасниками цього обговорення. Я відчула смирення, слухаючи сьогодні їхні доповіді. Ісламська благодійна програма “День гідності” допомогла дуже багатьом людям підвести голови і поглянути вперед з рішучістю почати своє нове життя. Програма Єпископальної церкви зі служіння мігрантам, зосереджена на допомозі іммігрантам пристосуватися до нових ринків праці, принесла стабільність окремим людям, сім’ям та майбутнім поколінням.
Коли ми простягаємо руку іншим релігійним організаціям, є певна спорідненість—спільна мова та подібна мотивація,—які дозволяють нашим ресурсам доповнювати одне одного. Джерелом сили для нашої праці є наша спільна мета. Уряди та організації ООН визнають її і з великою довірою ставляться до релігійних організацій, прагнучи, аби ті розширювали сферу свого служіння.
Зв’язок з Цілями сталого розвитку
Внеску релігійних організацій приділяли особливу увагу під час напрацювання Цілей сталого розвитку, або ЦСР. Говорячи про роль релігійних організацій та ЦСР, преподобний доктор Олав Фіксі Твейт, генеральний секретар Всесвітньої ради церков, зазначив:
“Церкви та інші релігійні громади беруть участь у гуманітарних заходах та долучаються до розвитку не через ЦСР, а завдяки своїм фундаментальним, обумовленим вірою, зобов’язанням поважати людську гідність, служити суспільству, захищати все живе та бути свідками божественного. Віра, яка є нашим основним орієнтиром, виявляється і залучається до дії у багато способів: у впевненості в Богові та довірі до Нього, у змісті доктрини, у навчанні традиціям, у зобов’язанні служити і ділитися”.
Я вторитиму словам із заяви преподобного Твейта. Віра спонукає людей, які служать у наших організаціях, вділяти не лише від свого майна, але й долучатися до справи самим—вони привносять у роботу людський фактор, який урядові програми самостійно залучити не можуть. Ми бачимо божественний потенціал у людях, яким ми служимо, тому наші зусилля не обмежені тільки наданням допомоги—ми намагаємося збільшити їхні можливості та їхнє почуття власної гідності, посилити їхню спроможність долати виклики, з якими вони далі стикатимуться, щоб вони також могли, в свою чергу, відчути радість служіння і радість життя.
Сім’я
Дозвольте тепер мені коротко зупинитися на темі сім’ї.
Лише за кілька кроків від нас знаходиться приміщення Ради безпеки ООН---зали, де [представники] народів світу можуть зібратися разом, щоб працювати над досягненням спільних цілей, якими є мир та безпека для всіх людей. Більшу частину східної стіни покриває великий мурал, що символізує обіцяння майбутнього миру та особистої свободи. Однак для мене важливо, що в самому центрі цього муралу зображено сім’ю.
За визначенням моєї релігії та Організації Об’єднаних Націй, сім’я є фундаментальною сполукою суспільства. Тому слід приділяти увагу захисту сім’ї, особливо тих сімей, які знаходяться в скрутних обставинах. Як зазначено Високою комісією з питань біженців: “Коли інші інститути суспільства не діють або недоступні, як це часто буває у випадку ситуацій з біженцями, сім’я набуває більшої важливості, ніж звичайно. Самотні біженці є більш незахищеними від експлуатації, нападів та торгівлі людьми”.
Саме вдома діти отримують свої перші уроки любові, поваги, прощення, співчуття, турботи та служіння. Якщо ми зміцнимо наші сімʼї зараз, то зможемо навчити наших дітей простягати руку допомоги нужденним в майбутньому. То ж чи здивує когось, що саме сім’ю зображено на логотипі Благодійної організації СОД?
Підтримка біженців
Я хотіла би стисло торкнутися того, як ми співпрацювали з іншими організаціями, щоб допомогти іншим.
У Сполучених Штатах Благодійна організація СОД допомагала дев’яти уповноваженим федеральним урядом агенціям, відповідальним за розселення біженців. Шість з них---релігійні організації. Ми надавали меблі, запаси та фінансування, щоб допомогти налагодити житлові умови та задовольнити інші потреби, а у них були персонал, досвід та організація, щоб допомогти біженцям переїхати в їхні нові домівки та адаптуватися в нових громадах.
Але, можливо, на увагу заслуговує як матеріальна підтримка, так і особисте служіння волонтерів, які допомагали біженцям адаптуватися і відчути, що їм раді. Неподалік від цього місця, за річкою Гудзон, релігійна громада святих останніх днів у місті Джерсі вирішила співпрацювати з ЮНІСЕФ та організацією “Всесвітнє служіння церков”, щоб відкрити свої домівки та серця біженцям у своїй територіальній громаді.
Минулого вечора мене запросили повечеряти з багатьма членами Церкви та іммігрантами, яким вони допомагають. Одна з членів тієї релігійної громади так описала свої враження. Вона сказала: “Зараз ми бачимо наш дім зборів СОД як своєрідне місце для служіння суспільству. Наприклад, ми відновили щотижневе проведення заходу з шиття для групи жінок у нашій будівлі. Ми надаємо волонтерську освіту тим, хто прагне допомогти сім’ям, які недавно оселилися на новому місці, дізнатися про місцеву культуру. Нам подобається бачити, як наша будівля стає безпечною гаванню для стількох багатьох людей у нашій місцевості. Ми в захопленні від перспективи почати поєднувати зусилля з іншими церквами та місцевими групами, які працюють над досягненням тієї ж цілі”.
Візит в Уганду
На міжнародному рівні Благодійна організація СОД діяла у партнерстві з багатьма дуже відомими організаціями, щоб допомогти надати продукти харчування, прихисток, одяг та медикаменти біженцям у таборах, а також тим, хто все ще в процесі переміщення. Довготривалі потреби у таборах біженців та громадах також задовольняються шляхом підтримки освітніх закладів і програм, систем водопостачання, санітарних умов та охорони здоров’я.
Шість тижнів тому я разом з представниками ЮНІСЕФ здійснила подорож до Уганди, щоб спостерігати за спільними зусиллями багатьох партнерів, спрямованими на задовольняння потреб біженців, що прибувають з Південного Судану та інших сусідніх країн. Окрім задовольняння невідкладних потреб, таких, як харчування та медична допомога, Благодійна організація СОД у партнерстві з ЮНІСЕФ допомагають здійснювати щеплення та надавати освітні послуги багатьом дітям у центрах для переселенців. Коли ми відвідували центр “Біді-Біді” та громади, які приймали біженців, було очевидним, що для задовольняння таких потреб необхідно багато навичок і ресурсів. На щастя, також був очевидним рівень координації між агенціями.
Зустрічаючи щойно прибулих біженців, я бачила, як вони відчували полегшення, коли виходили з переповнених автобусів і на них чекали дружні вітання та гаряча їжа. Спостерігаючи за вчителями та дітьми у класних кімнатах і на ігрових майданчиках, я відчула те почуття порядку та безпеки, яке можуть принести в життя переміщених дітей безпечне місце для навчання і турботливі вчителі.
Куди б я не глянула, я бачила людей, які простягають руку допомоги, щоб навчати і втішати. Це люди, які вірять, що вони можуть і повинні змінити на краще навколишній світ; це люди, які працюють разом, щоб примножити свої індивідуальні зусилля, аби благословити життя інших; коротше кажучи, це люди віри.
Підводячи підсумок, я висловлюю свою щиру вдячність усім, хто бере участь у складній, але дуже вдячній роботі з полегшення страждань по всьому світу. Наша роль у цій справі надзвичайно важлива. Нам слід будувати мости між релігійними організаціями, розуміти роботу одне одного і більше кооперуватися. Нам потрібно організувати час, таланти і ресурси відданих людей, які бажають допомогти. Ми об’єднані спільним зобов’язанням піклуватися про нужденних. Хоч індивідуально ми можемо робити багато добрих справ, та все ж колективно ми можемо досягнути набагато більшого. Я сподіваюсь, що всі ми працюватимемо разом, роблячи щось мале і незначне, щоб досягнути чогось надзвичайного.
Дякую!