Старійшина Дітер Ф. Ухтдорф зустрівся з українськими біженцями

"Ніхто не очікував такого — не війну посеред Європи. Ми відчули натхнення, що якщо апостолу Господа їхати в Європу, то це повинна бути Польща. І ось тут ми зустрічаємося зі святими, з біженцями з України — матерями з дітьми, старшими людьми, які вимушені були залишити все через бомбардування і їм не було де лишитися. Вони тут з тими, хто відкрив для них двері своїх домівок" — сказав старійшина Дітер Ф. Ухтдорф.

"Кожен послідовник Ісуса Христа має священний обов’язок сумувати з тими, хто сумує, та втішати тих, хто цього потребує" — продовжив він. — Я став свідком такого Христового служіння цими вихідними, коли зустрівся з українськими біженцями у Варшаві. Біль стискав моє серце від страждань великої кількості невинних чоловіків, жінок та дітей. Разом з тим моє серце зворушив вияв служіння, подібного до Христового, до тих людей, які так глибоко страждають.

Члени Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів у Польщі об’єдналися з багатьма іншими людьми, щоб допомогти забезпечити біженців їжею, водою, медикаментами, прихистком та задовольнити інші потреби. Мене надихає можливість бачити їхнє служіння. Мене також надихає стійкість тих, хто був змушений покинути свій дім".

Звертаючись до українців, які зібралися в будинку зборів Церкви в Варшаві, старійшина Ухтдорф сказав:

"Я бачу, наскільки це для вас жахливо, але лише вам відомо, як воно насправді. Сподіваюсь, ми зможемо вам запропонувати щось через наші слова, молитви та через фізичну допомогу. Ви є світлом для багатьох націй. Ви є прикладом. Люди кажуть: „Якщо вони можуть це зробити, то й ми зможемо”. Тому не варто недооцінювати силу вашого хорошого прикладу. Знайте, що Господь з вами, і Він благословлятиме вас, і врешті-решт Він зробить все належне.

Я знаю, що Небесний Батько знає про вас. Я знаю, що Ісус Христос вас любить, кожного з вас. Він дійсно любить вас. Ви не самотні".

Старійшина Ухтдорф також згадав свій власний досвід, коли члени його сім'ї стали біженцями під час Другої світової війни.

"Коли мені було 4 роки, закінчувалася Друга світова війна. І нам потрібно було переїхати за ніч, чотирьом дітям з моєю матір’ю, територіями, охопленими війною — з однієї частини Європи назад у Німеччину. І я дивлюся в їхні очі і сподіваюсь, що в дитинстві я був також сповненим надії, був таким же позитивним, як вони зараз. Вони ніби несуть те послання, що Ісус Христос з ними. Я міг відчувати тепло. Я міг бачити, що вони довіряють Господу. Я міг бачити їхню любов до Господа та до інших людей, щоб допомагати один одному. Я люблю їх і плачу з ними, та моє серце також сповнене радості та надії, тому що я відчуваю їхню сильну віру в те, що безпечною гаванню є Ісус Христос”.